§ 19. Зростання суспільно-політичної активності громадян
Роки «перебудови» відзначалися чимдалі більшим зростанням політичної активності суспільства. Вона виявлялася в діяльності так званих неформальних груп і об’єднань. Неформальними їх назвали на відміну від формальних, які створювалися до «перебудови» під контролем парткомів і підрозділів КДБ. Партійні та силові структури з особливим упередженням поставилися до організацій, які створювалися без узгодження з владою. Вони не були протизаконними, оскільки громадяни за всіма радянськими конституціями мали право на заснування об’єднань, союзів і спілок. Утім, ця конституційна норма (як і багато інших) до лібералізації режиму не діяла.
Найбільшою неформальною організацією був Народний рух України. Утворення його у вересні 1989 р. надало потужного імпульсу суспільно-політичному життю України. У квітні - травні 1989 р. було започатковано громадсько-політичну Організацію кримськотатарського національного руху.
Зростання релігійності населення України, відновлення раніше заборонених церков, їхня орієнтація на створення незалежної української церкви засвідчували кризу політики «войовничого атеїзму», запроваджуваної комуністичним режимом.
1. Поява неформальних організацій
У середині 1980-х рр. в Україні функціонували десятки тисяч первинних осередків суспільно-політичного, фізкультурно-оздоровчого, природничо-пізнавального та інших напрямів, які охоплювали понад 1,5 млн осіб - від піонерів до пенсіонерів. Ідеологи партії разом із чекістами ретельно оберігали ці організації від проникнення «екстремістських елементів».
Ініціатива у створенні перших неформальних організацій належала колишнім політв’язням і не ув’язненим владою дисидентам та шістдесятникам. У серпні 1987 р. вони спільно зі студентською молоддю створили в Києві Український культурологічний клуб (УКК). Проблеми, що їх обговорювали на зборах УКК, не виходили за межі історії та культури, але членів цієї організації цікавили «білі плями» радянської історії. Через це вони неминуче ставали в опозицію до радянської влади.
У жовтні 1987 р. у Львові заявило про початок діяльності Товариство Лева. Воно об’єднувало національно свідому молодь, робітників, навіть деяких комсомольських лідерів. Тоді ж члени Міжнародного ПЕН-клубу І. Калинець, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний та інші створили Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції.
Реакцією на катастрофічні наслідки Чорнобильської катастрофи стало заснування в грудні 1987 р. екологічної асоціації «Зелений світ». Фундаторами об’єднання були Спілка письменників і Спілка кінематографістів України. У березні 1988 р. на республіканському екологічному семінарі в київському Будинку кіно головою «Зеленого світу» обрали письменника Юрія Щербака.
На основі Української Гельсінської групи (УГГ) у березні 1988 р. сформувалася організація республіканського масштабу - Українська Гельсінська спілка (УГС). Її лідером став Л. Лук’яненко, звільнений тільки в грудні того року.
У 1987 р. відновилося видання журналу «Український вісник», що нелегально виходив у Львові до арешту в 1972 р. його редактора В. Чорновола, який знову очолив журнал. Тепер це було перше в Україні легальне незалежне громадсько-політичне видання, що приділяло велику увагу публікації раніше приховуваних історичних документів. «Український вісник» висвітлював також боротьбу з режимом в’язнів сумління (деякі з них ще перебували в таборах), друкував твори письменників, які раніше через цензуру не могли пробитися до читача. Після оформлення УГС журнал «Український вісник» став її офіційним друкованим органом.
У лютому 1989 р. відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка. За безпосередньої участі цієї організації і під тиском громадськості в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про мови в Українській РСР». Цей документ юридично закріплював державний статус української мови. Було гарантовано рівноправність мов усіх народів, що мешкали на території України, і створено умови для розширення сфери функціонування української мови як мови корінного населення. Відповідно до закону впродовж п’яти років українська мова мала замінити російську в державних установах. Проте реальний механізм контролю за виконанням закону не передбачався. Не брався до уваги й фактор спротиву його запровадженню. У державному бюджеті не передбачили матеріальні витрати на впровадження української мови у діловодство. Тому закон здебільшого залишався на папері.
Объяснение:
После Пасхи 1113 года княживший в Киеве Святополк Изяславич разболелся и скончался 16 апреля (существует версия, что князь был отравлен). Дружина и бояре оплакали его и погребли в церкви св. Михаила в Киеве.
После его смерти киевляне собрали у собора Святой Софии вече и на нём приняли решение пригласить в город Владимира Мономаха — к тому времени за князем закрепилась не только слава выдающегося полководца, множество раз разбивавшего половецкие орды, но и статус противника междоусобиц, лишь преодолев которые князья смогли объединиться и дать достойный отпор кочевникам.
Восстание в Киеве 1113 года
Восстание в Киеве 1113 года
Вече избрало несколько известных горожан, которые доставили князю послание:
«Пойди, князь, на стол отца своего и деда!»
Мономах же не пожелал нарушать лествичного права. По нему ближайшим в очереди на великое княжение были сыновья Святослава Ярославича — Олег и Давыд.
Причины восстания
Тем временем в Киеве низшие слои населения подняли восстание — основными причинами бунта было то, что в попытках пополнить опустевшую казну, князь Святополк ввел государственную монополию на продажу соли. Для этого им были приглашены торговые иудейские (еврейские) семьи из Тавриды, которые единственные от имени государства и могли продавать этот продукт. Кроме того, получившие покровительство князя иудеи-ростовщики, давали в долг под 200-300% и полностью разоряли горожан, заставляя в уплату продавать себя в рабство.
Восстание в Киеве 1113 года
Восстание в Киеве 1113 года
Киевляне разнесли усадьбу ближайшего Святополка — тысяцкого Путяты Вышатича, затем разграбили дворы сотских и ринулись в квартал ростовщиков-иудеев. Ростовщики забаррикадировались в каменной синагоге, но их дома были разгромлены, все попавшие в кабалу холопы-невольники освобождены. Теперь уже киевские бояре в панике воззвали в Мономаху:
«Иди, князь, и успокой город отца твоего; а не придёшь вскоре, то много зла свершится. Сейчас двор Путяты и жидовский квартал разграбили, а не усмиришь бунт — пойдут грабить двор жены Святополка и на боярские дворы и на монастыри. И будешь, князь, ответ держать перед богом, если они монастыри и церкви разграбят»
Усмирение бунта
Получив такой ультиматум, Владимир принял решение ехать в бунтующий Киев. Узнав о приближении князя, ему на встречу вышли митрополит Никифор с епископами, бояре и простой народ. На отцовском столе в Киеве Владимир Мономах начал княжить 20 апреля 1113 года — мятеж прекратился просто по факту появления князя, но его причины только предстояло устранить.
Усмирять бунт нужно было решая сложившуюся ситуацию, поэтому в самом начале своего великого княжения Мономах не только выгнал наиболее зарвавшихся иудеев-ростовщиков, но и решил провести масштабную экономическую реформу. Было подготовлено дополнение к «Русской Правде» — «Устав Владимира Мономаха».
В соответствии с Уставом изменились долговые расчёты — было запрещено брать более 30% за предоставленный долг.
«Устав» содержал более четкие определения перехода в холопство (рабство), а также запрещал делать холопом должника, в случае если он уходил в поисках денег, необходимых для возвращения долга. Пресекались попытки незаконного закабаления свободных людей, что позволило снизить социальное напряжение в обществе.
Объяснение: