Відповідь:
Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі ХІV - ХV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівства. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспільства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.
Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря-феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.
Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.
Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від мирян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обіймати високі державні посади й протистояли королівській владі.
Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі вони господарювали у своїх невеликих володіннях і мали досить скромні прибутки. Існував також зовсім збіднілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали другорядні позиції в суспільстві.
Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство - звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу.
Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV-XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, вс та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.
Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали протест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігійній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною силою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерство, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскраво виражений національний характер, оскільки спрямовувалася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату.
Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церковними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських магнатів, шляхти й рицарства.
З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320-1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету - Матвієм з Янова (1350-1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.
У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри-послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320-1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.
Пояснення:
XIX век стал веком промышленной революции. Европа успешно перешла от мануфактурного производства к машинному. Промышленные сдвиги, начавшиеся в Великобритании в 80-х годах XVIII столетия, к 30-м годам XIX века охватили европейские страны.
Известно, что промышленная революция началась в Великобритании с достижений и открытий в текстильной отрасли производства. «Летучий челнок» Джона Кея, механическая прялка «Денни» Джеймса Харгривса, водяная механическая прядильная машина Ричарда Аркрайта, мюль-машина К. Вуда, механический ткацкий станок Эдмунда Картрайта, паровой двигатель двойного действия Джеймса Уатта - таков перечень технических изобретений, внедряемых в производство в конце XVIII - начале XIX вв. Вслед за текстильными отраслями, где наиболее благоприятно сказались достижения промышленной революции, стали развиваться металлургия и машиностроение.
Преобразования в промышленности потребовали развития путей сообщения. В 1807 году первый рейс по реке Гудзон совершил пароход Роберта Фултона; через 12 лет, в 1819 году, пароход уже пересек Атлантику. 15 сентября 1830 года началось движение по первой железной дороге Манчестер-Ливерпуль.
Новые технические изобретения и научные открытия в XIX веке привели к развитию электротехники, химической промышленности, машиностроения, нефтедобычи и нефтепереработки, что привело к изменению структуры промышленного производства европейских стран. К 1870 году индустриальные перевороты произошли во Франции, Бельгии, Австро-Венгрии, Германии.
Техническая революция не обошла и Россию. В 1-й половине XIX века Россия подходила к тому этапу в развитии производительных сил, при котором она стала быстро превращаться в страну электротехники, машинного производства и развивающейся индустриально-фабричной системы.
Все эти изменения оказали значительное влияние на темпы экономического роста. За 1870 - 1900 годы, например, мировое промышленное производство выросло в 4 раза. Изменилось и качество экономического роста. К последней трети XIX века определилось важнейшее его свойство. Технический прогресс, опирающийся на научные открытия, впервые стал непосредственным фактором экономического развития, а развитие промышленности привело к фундаментальным социальным переменам.
Города, количество которых резко возросло, стали центрами общественной жизни. Изменялась социальная структура европейских государств: формировался класс промышленной буржуазии, представленной владельцами капиталов и средств производства, возник промышленный рабочий класс, для которого его рабочая сила, а значит, и плата за нее были основными источниками существования, и, наконец, выросла численность среднего класса (предприниматели, коммерсанты, инженеры, служащие, чиновники госслужб и аппарата управления).