Нове об’єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство здійснив Данило Романович.
Протягом більш як двадцяти років після смерті Романа молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися в Галичині. Угорський король Андрій і краківський князь Лешко, які проголосили себе протекторами молодих князів, використовували їх у власних інтересах, не забезпечуючи Романовичам нічого з земель їх батька. Тільки завдяки великій енергії княгині Романової сини здобули мізерні частини батьківських земель на Волині. Лешко, який розпоряджався волинськими землями, 1209 р., на прохання берестян, погодився дати Василькові Берестя, пізніше перевів його до Белза, а 1213 р. пересунув у далекий Кам’янець над Горинню. Туди переїхав також Данило, який перебував на Угорщині. Дещо пізніше Романовичі одержали Тихомль і Перемиль 1. Хоч територія, якою розпоряджалися молоді князі, була невелика, вона стала базою для їх дальшої діяльності. Сидячи у другорядних волостях, Романовичі не залишали надії, що їм доведеться здобути всю батьківщину: «Чи так, чи інакше, — Володимир буде наш» 2.
При Романовичах зібралися колишні бояри Романа, які залишилися їм вірними, вони до князям організувати військові сили *. Розпоряджаючись своїм військом, Романовичі добули великий авторитет серед князів. 1215 р. Лешко примусив Олександра Всеволодовича повернути Романовичам Володимир 3. Володіючи столичним містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відіграв Данило, а Василько був його вірним помічником.
ответ:Останнім українським гетьманом був Кирило Розумовський (1750-1764). Він походив із бідного козацького роду на Київщині. Стрибок у кар’єрі Кирила допоміг зробити його старший брат Олексій Розумовький.
Сталося так, що молодий козачок Олексій (через свій особливий голос) потрапив до хору імператриці Єлизавети (доньки Петра І), яка правила з 1741 року. З часом той український козак Олексій та імператриця таємно взяли шлюб. Сім’я Розумовських отримала графський титул та, зрозуміло, серйозні впливи на справи в імперії.
Олексій відправив брата Кирила на навчання у Європу. Граф Кирило Розумовський вчився в університетах Берліна, Страсбурга, Кенігсберга. Повернувшись до Санкт-Петербурга одружився із близькою родичкою імператриці графинею Катериною Наришкіною (яка народила йому восьмеро дітей). Високоосвічений українець мав добрий авторитет серед російських вчених. Указом імператриці він був призначений президентом Петербургської академії наук.
У 1750 році Розумовські разом із впливовими посадовцями імперії, що походили із козацької верхівки домагаються відновлення гетьманства в Україні. Гетьманом обирають Кирила Розумовського.
Він зразу ж досить серйозно почав проводити політику на відновлення козацьких вольностей. Згуртувавши навколо себе передових і освічених старшин, запропонував реорганізацію адміністративного устрою Гетьманщини. При збереженні та відновленні основних козацьких і старшинських вольностей, Кирило Розумовський запропонував встановити спадковість гетьманства за родом Розумовських та створити такий орган управління як Генеральні Збори.
Козацька старшина почала відновлювати свій контроль у містах шляхом виборів керівників з представників козацтва. Почало відновлюватись традиційне козацьке судочинство. Було реформовано козацьке військо. Розумовського підтримувала Запорізька Січ. Гетьман виношував плани відкриття українського університету в Батурині.
У 1762 році до влади в Російській імперії прийшла невістка Єлизавети – представниця збіднілого (але знатного) німецького роду Катерина ІІ. Вона ніяк не хотіла посилення влади гетьмана в українських землях. Своїми указами почала урізати впливи гетьмана: ліквідувала митні збори між Україною і Росією, вивела з підпорядкування гетьмана Київ. А в 1764 році видала укази про ліквідацію гетьманства та створення другої Малоросійської колегії для управління українцями.
За Кирилом Розумовським були збережені усі титули та власність Російської імперії. Він доживав віку у колишній гетьманській столиці Батурині. Помер у 1803 році.
Объяснение:
У Х-ХІ ст гається пожвавлення старих і поява нових міських центрів. Це було зумовлено вагомими економічними процесами, передусім розвитком сільського господарства. У цей період поширилося двопілля, збільшилося виробництво зернових і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінювати на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства.
Водночас своє вміння вдосконалювали й сільські ремісники — гончарі, ковалі, теслі, ткачі, бондарі, шевці. Як вправні майстри, вони дедалі менше часу займалися сільським господарством, виконували роботу на замовлення, обмінювали власну продукцію, намагалися віднайти шляхи її реалізації. Тому ремісники йшли в такі місця, де можна було і продати свої вироби, і придбати необхідну для роботи сировину. Саме із сільських ремісників склалося первісне населення середньовічних міст, де ремесло набуло самостійного розвитку. У містах також осідали купці та селяни-втікачі.
Нові міста поступово виникали на руїнах античних поселень або на їхніх околицях, біля замків і фортець, монастирів і єпископських резиденцій, на перехрестях шляхів, біля перевалів, річкових переправ і мостів, на берегах, зручних для швартування суден. Міста розросталися швидко, однак украй нерівномірно. Спочатку вони з'явилися в Італії (Венеція, Генуя, Неаполь, Флоренція) та Франції (Арль, Марсель, Тулуза). Далі почали виникати міста па території Англії (Кембридж, Оксфорд), Німеччини (Вальдорф, Мюльгаузеи, Ттобінген), Нідерландів (Аррас, Брюгге, Гент). А найпізніше, упродовле ХІІ-ХІІІ ст., постали міста в скандинавських країнах, Ірландії, Угорщині, на території дунайських князівств.
Найбільше міст було в Італії та Фландрії. Чимало міст розросталося вздовж берегів Рейну і Дунаю.
Отже, наприкінці XV ст. всі західноєвропейські країни мали численні міські поселення, які були місцями жвавого товарного обміну з довколишніми селами.
Вивчаємо джерела
Объяснение: