За О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного сюзеренітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст. , тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.
События 3-4 октября 1993 г. и последовавшее затем голосование по проекту новой Конституции и выборы в Федеральное Собрание создали новые, особые условия для развития российской многопартийности. Накануне выборов в Федеральное Собрание наиболее актуальной стала проблема создания политических блоков и коалиций. Устранение оппозиции посредством ее административного запрещения не решило для властей (да и не могло решить) саму проблему оппозиции. Оправившиеся после первого шока оппозиционные партии и организации пытались изменить свою тактику в соответствии с новыми условиями, когда возможности для ведения полноценной политической и пропагандистской деятельности оказались ограниченными. Варианты нового поведения политических сил включали в себя прежде всего: выход на выборы под собственными флагами; переблокировку и формирование новых избирательных блоков; демонстративный отказ от участия в выборах.
О жизни Ивана Сусанина не известно в точности почти ничего. Сусанин был крепостным дворян Шестовых, проживавшим в селе Домнино, центре довольно крупной вотчины (примерно в 70 верстах к северу от Костромы). Согласно преданиям, родом Сусанин был из находившейся неподалёку от Домнина деревни Деревеньки. Протоиерей А. Д. Домнинский, ссылаясь на бытовавшие в Домнине предания, первым указал, что Сусанин был не простым крестьянином, а вотчинным старостой.Позже некоторые авторы стали именовать Сусанина приказчиком (посельским), управляющим домнинской вотчиной Шестовых и живущим в Домнине при боярском дворе. Поскольку о его жене ни в документах, ни в преданиях никак не упоминается, а его дочь Антонида была замужем и имела детей, можно полагать, что он был вдовцом в зрелом возрасте.
За О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного сюзеренітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст. , тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.