» Ранній Новий час в історії людства " період XVI—XVIII ст.був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти. Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві. Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу. Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства. Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.> Період XVI-XVIII ст. був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти.
Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві.
Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу.
Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства.
Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.
Один из самых многочисленных и самых древних народов Кавказа – это аварцы. Живут они в Дагестане, а также в Чечне, Калмыкии, в восточной Грузии и в Азербайджане – всего около миллиона человек. Аварцы гордятся своей историей: ведь их предки обитали на территории Кавказа еще в период неолита, а язык современных аварцев, существовавший с незапамятных времен, не исчез, в отличие от многих языков дагестано-нахской группы.
История аварцев
История появления аварцев сложна и до настоящего времени до конца не выяснена. Одна из старинных грузинских летописей рассказывает библейскую версию рождения этого народа: она называет первопредком всех горцев Дагестана праправнука Ноя – Лекоса. Один из сыновей Лекоса –Хозоних – основал в горном ущелье город и назвал его своим именем, Хозанихети. Считается, что это искаженное слово Ханзах – древняя столица аварских ханов.
Если не вникать в сложные перипетии истории многочисленных кочевых народов, обитающих на территории Евразии тысячи лет назад и постоянно формирующие новые этносы, то коротко историю аварцев можно рассказать так. Тысячи лет до нашей эры предки аварцев были кочевниками, но примерно в третьем тысячелетии до н.э. они начали вести оседлый образ жизни, разводить скот и заниматься земледелием. Жизнь аварских племен (в античных источниках упоминаются племена «саваров», которые, вероятнее всего, и были предками современных аварцев) проходила в горах, в относительной изоляции от других племен и народов, что позволило сохранить не только язык и отличительные внешние особенности народа, но и многие традиции и обычаи.
В первом тысячелетии нашей эры в арабских летописях упоминается царство Сарир, на его месте чуть позже образовалось Аварское ханство. Это был союз независимых племен и обществ, которые объединялись под началом хана только в случае военной необходимости. Аварское ханство просуществовало до XVIII в., на протяжении нескольких последних веков находясь в зависимости от соседнего Ирана. К тому моменту, как ханство присоединилось к России в 1813 году, аварцы имели свою письменность, похожую на арабскую, и исповедовали ислам суннитского толка. В начале XIX века аварцы приняли участие в войне, в ней под предводительством Шамиля горцы пытались отстоять свою свободу. Однако активно консолидироваться как народ аварцы стали после образования Дагестанской АССР в 1921 году.
Лезгины испокон веков были известны под названием «леги» «леки», от которого впоследствии и произошёл современный этноним «лезги», «лезгины». Великие империи древности — Персия, Рим, Арабский халифат, — вторгаясь с юга Дагестан, в первую очередь сталкивались с дружинами лезгин. Поэтому термин леки/лезги в старину покрывал вообще все горские народы Дагестана. До сих пор грузины и армяне именуют дагестанцев «леками», иранцы и арабы — «лекзами».
Предками лезгин являются албанские племена, создавшие за несколько веков до нашей эры Кавказскую Албанию — древнейшее государство на территории Восточного Кавказа.
Древние авторы, говоря об албанцах, отмечают их красоту, высокий рост, светлые волосы и карие глаза. Это характерные черты кавказского антропологического типа, широко представленного и ныне в горных районах Азербайджана и Дагестана.
Лезгины веками с успехом отстаивали свою независимость в борьбе с многочисленными завоевателями. Но к России присоединились одними из первых горцев. В 1813 году все лезгинские общества вошли в состав России.
» Ранній Новий час в історії людства " період XVI—XVIII ст.був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти. Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві. Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу. Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства. Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.> Період XVI-XVIII ст. був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти.
Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві.
Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу.
Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства.
Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.
Объяснение: