Слов'яни
Объяснение:
Нині слов'яни розселені на великій території Південної, Центральної та Східної Європи і далі на схід — аж до Далекого Сходу Російської Федерації. За географічним критерієм утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, хорвати, словенці, боснійці, болгари, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами.
Назва має топонімічне походження; можливо, це назва одного зі слов'янських племен, що згодом поширилась на всі народи (нижче наведено конкретні племінні етноніми на слов-). Конкретний топонім надійно ототожнити не вдається, ймовірно, це назва річки; порівняйте Славутич (Дніпро), Случ, сюди ж польські назви річок Sława, Sławica, сербське Славница. Ці гідроніми походять із індоєвропейського кореня зі значенням «обмивати», «очищати»[2][4]. Вказувалось на литовське село Šlavė́nai на річці Šlavė̃ як на точну етимологічну паралель назви «словѣне», що утворилась у такому разі від гідроніма[5].
Часто етимологію самоназви пов'язують зі словом «слово». У такий б «слов'яни» — люди, що говорять «словами» (тобто по-нашому). Порівняно із цим назва неслов'янського люду (тобто іншомовних племен) — нѣмьци, тобто «німі». Аналогічного походження самоназва албанців — shqiptarët («ті, що зрозуміло говорять»). Цю етимологію відкидали багато вчених через те, що етноніми на «-ѣне», «-яні» пов'язані практично завжди з топонімами, а не з абстрактними поняттями[4]. Зі славістів XX століття її обстоював Р. О. Якобсон[5].
Етимологія самоназви йде до індоєвропейського кореня *kleu-, основне значення якого «чути» і часто трапляється в різних уживаннях у значенні «слава» й «популярність». У такий б слов'яни — це «знамениті люди», тобто люди, про яких чутно, про яких йде поголос, про яких йде слава[6]. Ця точка зору, популярна в XIX столітті, нині фактично не має прихильників; спільнослов'янським є саме оголосовування з -о-, у той час як оголосовування з -а- є результатом вторинного зближення зі словом слава з XVI—XVII століття.[4]; крім того, правильне й попереднє заперечення щодо сполучуваності суфікса.
Назва пов'язана зі slaṷos — народ, порівн. грецьке λᾱός; прихильниками такого погляду були Й. Ю. Міккола[4] та С. Б. Бернштейн[5].
Писемні пам'ятки з VI століття стійко говорять про словен (словѣне) і про словенську (словѣньской) землю, вагомі ратні досягнення слов'ян, особливо на землях Візантії, де слов'яни, ймовірно, і одержують грецький варіант своєї назви — sklabos (читається як sklävs), що його пізніше запозичили інші європейські мови в різних трансформаціях. У Візантії слов'яни використовувалися як раби, а у випадку потреби — як воїни. Це знайшло своє відображення в більшості європейських мов, зокрема у грецькій (середньогрецьке σκλάβος — раб, звідси пізнолатинське sclavus, німецьке Sklave, арабське «сакаліба», зворотна калька з латини — склавіни тощо)[7][8][9]. Тому слов'янські бранці в раннє Середньовіччя нерідко ставали об'єктом візантійської, германської, арабської работоргівлі. З давньоруських джерел відомо, що слуги («челядь») були одним з основних джерел доходу тодішніх князів і їхніх загонів, які утримували владу в слов'янських землях. В арабській мові для позначення слов'ян довгий час був поширений термін «сакаліба». Зокрема, в процесі створення Кордовського халіфату, емір Абдаррахман III створив гвардію з рабів європейського походження, основу якої склали слов'яни (сакаліба).
Цей етнонім як племінний закріпився в ході етногенезу словаків (трохи із іншим суфіксом), словенців, словінців. Етнонім «словєнє» як основний, крім цих народів, носили також ільменські словєнє — жителі Новгородської землі.
1 Образование в Казахстане — непрерывный процесс воспитания и обучения, осуществляемый в целях нравственного, интеллектуального, культурного, физического развития и формирования профессиональной компетентности[1].
Обязательное образование в Казахстане предусматривает обучение в течение 11 лет. Обычно дети начинают ходить в школу в возрасте шести или семи лет. С трех до шести лет они могут посещать детские сады (дошкольные учреждения). Начальная ступень образования, 1-6 классы, охватывает учеников до 11 лет, среднее образование — до 17 лет. когда почти все ученики проходят Единое национальное тестирование (ЕНТ), которое одновременно является и вступительным экзаменом в вузы, и выпускным экзаменом по окончании школы.