яскравою сторінкою середніх віків були хрестові походи. 27 листопада 1095 р. папа римський уран іі у клермоні закликав християн звільнити гроб господній. у святу землю рушило християнське воїнство від простих людей до монархів. в результаті першого хрестового походу в палестині постали чотири держави хрестоносців. загалом відбулося вісім походів. проте вже четвертий показав, що ідея священної війни проти ворогів християнства втратила будь-яку привабливість, а хрестовий рух втратив сенс. у 1291 р. пала остання фортеця хрестоносців у палестині.
хрестові походи породили таке явище як духовно-рицарські ордена. які стали вагомими чинниками середньовічної історії.
у хііі ст. католицька церква досягла вершини своєї могутності. але саме в цей час їй стала загрожувати давня небезпека – єресь. різні єретичні вчення швидко ширилися європою. для боротьби проти них церква застосовувала будь-які засоби: переконання, проповіді, інквізицію, хрестові походи. але приборкати єресь церква так остаточно і не змогла.
хіv ст. стало кризовим для католицької церкви. папи римські втрачають свою колишню могутність. навіть на 70 років потрапляють у полон до французьких королів (авіньйонське полонення). остаточно могутність пап підірвала велика схизма.
розбрат у церкві примусив задуматися. чи правильним шляхом йшло суспільство до бога. знову спалахнув рух єретиків. найсильніший рух за оновлення церкви спалахнув у чехії і був пов`язаний з вченням яна гуса. хоча рух вдалося приборкати, негаразди католицької церкви на цьому не скінчилися. але то вже інша історія.
культура середньовіччя була тісно пов’язана з релігією і церквою. бо саме релігія визначала світогляд середньовічної людини.
перші століття середньовіччя називали „темними віками” і навряд чи їх можна назвати сприятливими для поступу культури. проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка черпала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «каролінгського відродження» (період правління карла великого).
у наступні два століття (іх-х ст.) у культурі знову спостерігався занепад і вона „замкнулася” за мурами монастирів. тут за мурами роздуми монахів породили схоластику – метод логічного мислення і пізнання. схоласти прагнули пізнати, як взаємозв’язані бог, всесвіт і людина. вершиною середньовічної схоластики стала діяльність фоми аквінського (1225 – 1274).
освічених людей у середні віки було відносно небагато. піднесення європи, що почалось у x ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. освіта почала виходити за межі монастирів. починаючи з xi ст. в європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами. у них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, ію. остання містила ію, астрологію, музику. перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.
зосередженість у середні віки на вивченні лише святого письма не задовольняла людей, які замислювалися над пізнанням навколишнього світу. так у середні віки зароджуються дослідні знання, які стали підґрунтям для виникнення науки.
у середні віки була багатою літературна творчість. вона брала свій початок з героїчного епосу раннього середньовіччя. рицарські романи, поезія трубадурів і мінезингерів стали візитними картками епохи.
у середні віки книги були рідкістю. вони були дорогими і переписувалися від руки. але наприкінці середніх віків сталася справжня революція. завдяки поширенню паперу і винаходу книгодрукування (1445 р.) йоганом гутенбергом книга стала доступної для більш широкого круга людей.
xi – xv ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний. перший стиль — романський — панував у xi – xii ст., другий — готичний — у xii – xv ст. ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
середньовічні храми прикрашалися фресками, іконами, скульптурами, згодом стали використовуватися і вітражі.
у хіv-хv ст. почалася епоха відродження. батьківщиною її в силу історичних обставин стала італія. в основі культури відродження був гуманізм. на той час під гуманізмом розумілося все те, що є зрозуміти і вивчити людину. культура відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину і її чесноти. людина була поставлена у центрі світотворення.
прочтай поймешь
Абсолютная монархия — разновидность монархической формы правления, близкой к диктатуре, при которой вся полнота государственной (законодательной, исполнительной, судебной, военной), а иногда и духовной (религиозной) власти находится в руках монарха. Политический режим абсолютной монархии связан с установлением контроля над всеми сферами жизни общества; при этом понятие «абсолютной» («неограниченной») монархии условно, поскольку возможности монарха ограничены размером и качеством бюрократического аппарата, амбициями церкви и талантом.
В узком, строго научном смысле понятие «абсолютная монархия» совпадает с понятием абсолютизма и означает государственный строй в странах Западной Европы на позднем этапе.
Абсолютизм, который пришёл на смену сословной монархии, был в европейских континентальных государствах в продолжение XVII и XVIII веков господствующей государственной формой, которой благоприятствовали богословы, приписывающие верховной власти божественное происхождение, и римские юристы, признававшие за государями абсолютную власть древних римских императоров. Эта государственная форма достигла апогея своего развития при французском короле Людовике XIV, систематически осуществлявшем своё знаменитое «L’Etat c’est moi» (государство — это я). Как исторический термин абсолютизм сменил понятие «старый порядок» (Ancien regime) в середине XIX века.
Социальная опора различных абсолютных монархий неодинакова. Абсолютные монархии в Европе Нового времени были дворянскими государствами, в которых сохранялось "общество привилегий". В советской историографии возникновение абсолютизма было принято связывать с классовой борьбой — дворянства и буржуазии (С. Д. Сказкин) или крестьянства и дворянства (Б. Ф. Поршнев). В настоящее время распространена точка зрения, согласно которой укреплению абсолютизма ряд экономических, социальных и культурных процессов.
Так, усиление государственной власти связывают с частыми войнами (в связи с чем возникла потребность в усиленном налогообложении), развитием торговли (появилась необходимость в протекционистской политике), ростом городов и социальными изменениями в них (распад социального единства городской общины, сближение знати с монархией).