Территориально-политическая экспансия нацистской Германии — процесс реализации экспансионистского политического курса нацистской Германии, направленного на завоевание мирового господства и связанное с этим максимальное расширение территории Германии.
Нацистское руководство обосновывало эту политику целью обретения «жизненного пространства» (Lebensraum) для этнических немцев за счёт лишения покорённых земель суверенитета, жёсткой экономической эксплуатации и уничтожения народов. Ещё до прихода к власти, летом 1932 года, Гитлер на совещании своих единомышленников озвучил план создания германской «расовой империи», призванной господствовать над Европой и миром. «Мы никогда не добьёмся мирового господства, — говорил он, — если в центре нашего развития не будет создано мощное, твёрдое как сталь, ядро из 80 или 100 миллионов немцев». Кроме Германии в это «ядро» включались Австрия, Чехословакия, часть Польши. Вокруг этого «фундамента великой Германии» должен был лежать пояс малых и средних вассальных государств: Прибалтика, Польша, Финляндия, Венгрия, Сербия, Хорватия, Румыния, Украина, ряд южнорусских и кавказских государств.
Развязав Вторую мировую войну, руководство нацистской Германии включало некоторые из завоёванных территорий непосредственно в состав Германии, тогда как на остальных территориях были созданы либо намечались к созданию подконтрольные ей генерал-губернаторство, рейхспротекторат, рейхскомиссариаты, колонии, а также марионеточные государства. Провал битвы за Британию, североафриканской кампании, битвы за Атлантику и плана «Барбаросса» привёл в итоге к тому, что территориально-политическая экспансия Рейха сменилась его сжатием и последующим разгромом. На Нюрнбергском процессе в 1945—1946 гг., была дана оценка развязанной агрессивной войне против всего мира, военным преступлениям, преступлениям против мира и человечности.
Объяснение:
По-перше, цьому сприяла радянська влада яка "єднала" народи шляхом ставлення на перший план російской культури як головної, за рахунок того, що центром СРСР була Росія.
По-друге, про , були доволі різні та жорстокі. Треба взлягнути наприклад на Голодомор, який був генецидом українців та культури і мови, що теж сприяло. Знищення чималого на той час україномовного населення означало , те що туди поступово заселять росіян, казахів, та інші народи СРСР які в своїй суті в осномному розмовляли на російській. Далі можно згадати вбивства, арешти та заборону поетів на території СРСР, які критикували радянську владу, та боролись в своїх віршах за едентичність українського народу. Сюди можно приписати - Стуса, як одного з найвідоміших деседентів того часу.
Були ї менш русифікації по типу : Зменшення уроків української у школі, зменшення в цілому українського тексту на вулицях. Закриття україномовних шкіл. Ну ї не забуваємо про вивезення українців до Сибіру і ТД.
По-третє, як це вже вплинуло, достатньо вийти на вулицю і послухати людей, на якії мові вони розмовляють, це проблема багатьох східних території де були масові репресій і вивезення українців звідти. Західних території це не так торкнулось, бо під час голодомору ті території були у складі Польщі, Румунії. Центральні території 50/50, бо все ж це центр української культури і центр країни куди з'їжджалися багато населення з Заходу. Але вплив величезний, люди в побуті в основу розмовляють саме на російскій, та забувають про свою рідну мову і культуру. Також для всіх буде достатньо подивитися на сучасне українське медіа пространсвто і чим воно забито. Це восномному - російській пісні, російські зірки, російська мова усюди і вона витісняє українську. Немає альтернатив і пропозиції тому нема ї спросу, бо сам народ каже на россіїський тому ї контент на росіїський.
Висновок: вплив русифікації на територіях Радянської України величезний, бо люди починають забувати свою рідну мову і культуру, вся увага переадресована на російську культуру, медіа і ТД. Більшість людей проти українізації, для цієї більшості вже Росія на першому плані, а Україна - просто є. Це дуже погано, бо якщо помирає мова, помирає і народ.