У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
Культура Древнего Египта ряд последовательных стадий развития. Особого расцвета она достигла в эпохи Древнего, Среднего и Нового царства. Эти три периода определяют своеобразие и особенности древнеегипетской культуры.
Своеобразие и особенности древнеегипетской культуры состояли в следующем: первое – раннее зарождение там классовых отношений и государственности
Самые древние в мире и массивные монументы из камня — египетские пирамиды — были созданы, чтобы внушать людям благоговейный ужас и поражать их воображение. Поразительно, с каким интересом люди всегда воспринимали самые невероятные теории, возникавшие на их счет.
Самобытная культура Древнего Египта с незапамятных времен привлекала к себе внимание всего человечества. Она вызывала удивление у гордого своей цивилизацией вавилонского народа. У египтян учились мудрости философы и ученые Древней Греции. Великий Рим преклонялся перед стройной государственной организацией страны пирамид.
В Египте все виды изобразительного искусства можно назвать рожденными от архитектуры. Зодчество Египта - ведущий вид искусства, во многом определяющий характер пластики и живописи. Скульптура и настенная живопись, подчиняясь архитектуре, составляют с ней единое и органическое целое. Развитие архитектуры и искусства в Древнем Египте находится в самой тесной зависимости от изменений в религиозных представлениях египтян о загробной жизни и об обряде погребения умершего фараона и его вельмож. Земная жизнь и благополучие племени и всей большой страны считались напрямую зависимыми от того, как был приготовлен к смерти и как был похоронен правитель племени или страны.
Искусство Древнего Египта поражает своей грандиозностью, необыкновенными масштабами, величественностью и красотой.
Своеобразие и особенности древнеегипетской культуры состояли в следующем: первое- раннее зарождение там классовых отношений и государственности; второе- изолированное географическое страны, что затрудняло культурные заимствования извне; - третье, тесная связь искусства и религиозного культа, особенного заупокойного ритуала.
Египетское искусство с характерной для него монументальной архитектурой и статичной скульптурой явилось основой для античного искусства и европейского в целом.
Египетское искусство явилось образцом для крито-микенской культуры в Древней Греции. Египетская культура оказала большое влияние и на древних римлян. Культ Египетской богини – матери Исиды- получил широкое распространение в Риме. Египетский скульптурный портрет, пейзажная живопись, обелиски и другие элементы архитектуры, львы и сфинксы были восприняты античным искусством, а через него- европейским.
Древнеегипетская культура и цивилизация заложили основу для последующего культурного развития многих народов.
У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
Объяснение: