ответ:Політичне становище українських земель у XIX ст.
Як уже зазначалося у попередньому розділі, наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії - конституційна.
Українські землі у XIX ст. У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї.
Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців.У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.
Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у б, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.
~Україна під владою Російської імперії~
На початку XIX ст. Російська імперія була однією з найбільших у світі. Переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до її складу. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління.
Отже, головним чинником розвитку України другої половини XIX ст. стала реформа 1861 року. Саме вона створила умови для розвитку капіталістичних відносин в Україні. Значного розвитку набуває промисловість. В Україні сформувалося два промислові райони: центром важкої промисловості була Катеринославська губернія, а також міста Харків, Миколаїв, Одеса; центром цукрово-гуральної промисловості була Правобережна Україна (Київська, Подільська та Волинська губернії). В цей час бурхливо будуються залізниці: у 1866 - 1879 рр. прокладено 5 тис. км., а з 11-ї половини 90-х рр. їх уже прокладено понад 20 тис. км. Проте, якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то розвиток промислового виробництва у Західній Україні відбувався значно повільніше. Значно відставало від промисловості і сільське господарство.
Объяснение: :)
портрет людовика xiv
рождение и ранние годы
людовик родился в воскресенье, 5 сентября 1638 г. в новом дворце сен-жермен-о-лэ. до этого на протяжении двадцати двух лет брак его родителей был бесплодным и, казалось, останется таким и впредь. поэтому современники встретили известие о появлении на свет долгожданного наследника изъявлениями живейшей радости. простой народ видел в этом знак божьей милости и называл новорожденного дофина богоданным. сохранилось мало известий о его раннем детстве. едва ли он хорошо помнил своего отца, который скончался в 1643 г., когда людовику было всего пять лет. королева анна вскоре после этого оставила лувр и переселилась в бывший дворец ришелье, переименованный в пале-рояль. здесь в простой и даже убогой обстановке юный король провел свое детство. вдовствующая королева анна считалась правительницей франции, но фактически всеми делами вершил ее фаворит кардинал мазарини. он был скуп и почти совсем не заботился о доставлении удовольствий ребенку-королю, лишал его не только игр и забав, но даже предметов первой необходимости: мальчик получал всего две пары платья в год и принужден был ходить в заплатах, а на простынях его замечали огромные дыры.
на детство и отрочество людовика пришлись бурные события гражданской войны, известной в как фронда. в январе 1649 г. королевское семейство в сопровождении нескольких придворных и министров бежало в сен-жермен из охваченного восстанием парижа. мазарини, против которого, главным образом, и было направлено недовольство, пришлось искать убежище еще дальше — в брюсселе. только в 1652 г. с огромным трудом удалось водворить внутренний мир. но зато в последующие годы, вплоть до самой смерти, мазарини твердо держал в своих руках бразды правления. во внешней политике он также добился немаловажных успехов. в ноябре 1659 г. был подписан пиренейский мир с испанией, положивший конец многолетней войне между двумя королевствами. договор был скреплен брачным союзом французского короля с его кузиной, испанской инфантой марией терезией. этот брак оказался последним деянием всесильного мазарини. в марте 1661 г. он умер. до самой смерти, несмотря на то, что король уже давно считался совершеннолетним, кардинал оставался полноправным правителем государства, и людовик во всем послушно следовал его указаниям. но едва мазарини не стало, король поспешил освободиться от всякой опеки. он должность первого министра и, созвав государственный совет, объявил повелительным тоном, что решил отныне сам быть своим первым министром и не желает, чтобы кто-либо от его имени подписывал даже самые незначительный ордонанс.