На підавстрійській Україні в розгляданий період не відбулося ґрунтовних якісних змін у становищі української мови. Виняток становить короткий час російської окупації Галичини за Першої світової війни (від осени 1914 до весни 1915 р.) та першої окупації Буковини (вересень 1914 р. — червень 1915 p.), коли всі українські політичні й культурні організації розгромлено, численних представників інтеліґенції переслідувано й депортовано, а українську мову в громадському житті фактично заборонено. Таку політику не застосовували при другій окупації Буковини (червень 1916 р. — липень 1917 p.). Але процеси, що закреслилися на 1900 p., далі розвивалися й міцніли.
Леґальний стан української мови в Галичині й на Буковині посутньо не змінився. Роки 1900-1916 у цих краях позначені намаганням якнайповніше використати ґарантовані права. Це позначилося на розвитку преси й шкільництва.
В Галичині перед вибухом Першої світової війни (на основі даних 1913-1914 pp.) всі періодичні видання, перелічені в розділі 2, виходили далі, за винятком «Волі», «Прапора», москвофільської «Русскої ради», «Посланника», «Дяковского голосу», «Богословского вѣстника» і «Страхопуда» («Літературно-науковий вістник» 1907 р. перенесено до Києва); додатково з'явилася щоденна газета «Нове слово» націонал-демократичного напряму з накладом 12 тисяч примірників (ЕУ 2, 1782). Поряд з такою часовою стабільністю галицька преса набуває тепер ще однієї риси — багатогранности. В 1900 р. часописи різнилися хіба тільки політичною (партійною) орієнтацією. На 1914 р. намітився ще й виразний професійний поділ. Так 1913-1914 pp. десять видань спеціялізувалися в економіці, сільському господарстві й торгівлі; два в юриспруденції; три в педагогіці; виходило п'ять видань для студентів і молоді взагалі; один жіночий журнал; один популярний медичний; два спортові; один мистецький; один з історії та гуманітарних наук; два богословські; один гумористичний. Виникло чимало видань суто місцевого, реґіонального значення. Буковинські видання куди чіткіше диференціювалися за партійними напрямами (7 часописів, з них один москвофільський); натомість професійна преса, порівнюючи з Галичиною, відставала (один театральний журнал, два економічні), але буковинці могли безперешкодно користатися з галицьких видань. Животко (129) подає загальне число «західньоукраїнських» (тобто включаючи Закарпаття) періодичних видань — 80; Ігнатієнко (1968, 197 і далі) нараховує їх 84.
Відповідь:
4. в 1667 году,Киев уступался России сроком на два года,Правобережная Украина оставалась под контролем Речи Посполитой,стороны обязывались оказать казакам в случае нападения на украинские земли России и Речи Посполитой крымских татар также, стороны договорились о совместных военных действиях против Крымского ханства и Османской империи в случае их нападения на любую из частей Украины, гарантировалось право свободной торговли между Россией и Речью Посполитой, а также дипломатическая неприкосновенность послов
5.Изначально поддерживал связи от имени царя с гетманским правительством и представителями в Москве;
Держал царя в курсе событий;
Собирал воедино известную информацию;
Руководил и снабжал московские гарнизоны в нескольких городах гетманства;
Смягчал конфликты между ними и людьми;
Руководил строительством крепостей и мостов;
Заботился об интересах русских купцов в Украине;
Выдавал разрешения на въезд;
Занимался урегулированием юрисдикционных споров.
ответ:великую китайескую стену построили из за набегов гуннов так же она защищала от других"Варворов"
Объяснение:
История Строительство первых участков стены началось в III веке до н. э. в период Воюющих царств (475—221 гг. до н. э.) для защиты государства от хунну. ... Стена должна была чётко зафиксировать границы китайской цивилизации консолидации единой империи, только что составленной из ряда завоёванных царств.