Розробки уроків
Підручники
Відео
Атласи
Реферати
Книги
Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка
УРОК № 62
Тема. Варвари і Рим. Падіння Західної Римської імперії.
Мета: називати дати розділу Римської імперії на Західну і Східну; падіння Західної імперії'; визначати причини загибелі Західної Римської імперії'; формувати вміння аналізувати розвиток процесів у суспільстві; виховувати шанобливе ставлення до минулого людства. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: підручник, стінна карта «Падіння Західної Римської імперії».
Основні терміни та поняття: Велике переселення народів, варвари, вандалізм.
Основні дати: 395 р. — поділ імперії на Західну і Східну; 410 р. — захоплення Риму варварами; 455 р. — розорення Риму вандалами; 476 р. — падіння Західної Римської імперії.
Хід уроку
I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Запитання
1. За якого імператора відбулось останнє піднесення Риму?
2. Кого римляни називали варварами?
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Варварські племена
Розповідь учителя
Як у період республіки, так і за часів імперії, Рим мав багато ворогів. Та йому завжди вдавалося їх перемагати або стримувати. Але в умовах ослаблення імперії стримування у н межі сусідніх народів («варварів») стало серйозною проблемою.
Вперше римляни зрозуміли небезпечність варварів у II ст. до н. е., коли зіткнулися на північних кордонах імперії з тевтонами й кімрами. Особливо загрозливим було те, що воїни переселялися на територію імперії з дружинами, дітьми, нехитрим скарбом. Тоді Риму вдалося завдяки умілості полководців та реформованій армії зупинити варварів у глиб країни.
На початку нової ери найчисленнішими сусідами Риму були германці — франки, готи — західні (вестготи) і східні (остготи), сакси, англи, лангобарди та вандали. Ці племена ще не знали держави. Органами управління у них були рада старійшин, вождь та народні збори. Рада старійшин розподіляла землю, розв’язувала суперечності між членами племені тощо. У години небезпеки плем’я захищали збройні загони на чолі з вождем. Влада військового вождя трималася на авторитеті та силі. Він розподіляв землі та здобич. Вождь був рівний з іншими членами племені. Хоча були і винятки, коли вожді правили своїми племенами як справжні королі.
Для набігів на прикордонні території Римської імперії варварські племена утворювали потужні союзи. Ослаблена імперія змушена була укладати з варварами мирні угоди, надавати їм землі для поселення, набирати з них легіони. І навіть деякі римські полководці в цей час мали варварське походження. Із II ст. почався рух величезних мас варварів на вразії. Події цього грандіозного переселення, що відбувалися у IV—VI ст., вчені називають Великим переселенням народів.
С 18 октября по 17 ноября 1914 года происходило первое из четырёх тяжёлых сражений между армиями Антанты и Германии на крайней северной оконечности Западного фронта. Войдя в историю как 1-я битва при Ипре, или Фландрское сражение, оно стало последней крупной битвой кампании 1914 года, а также последней попыткой противоборствующих сторон поиграть в манёвренную войну. Летом и в начале осени 1914 года все великие европейские державы, включая Россию, переживали большой душевный подъём. Каждая из стран-участниц вступила в войну, преследуя собственные интересы и цели, и каждая видела её исход по-своему. Однако всех объединяло одно – ожидание победы, феерического успеха и быстрого завершения войны «до осеннего листопада». Как это часто бывает, реальность оказалась куда страшнее и жёстче любых фантазий.
В октябре стало очевидным, что все предвоенные планы рухнули, накрывшись могильной плитой. Долгие годы планирования и подготовки обернулись катастрофой, причём сразу для всех участников. Стремительные, элегантные операции (какими они виделись в предвоенном планировании) на практике превратились в ужасающую молотилку, конвейер по переработке солдат в трупы. Попытки масштабных фланговых обходов в конечном итоге выродились в так называемый «Бег к морю», в ходе которого противники вышли к побережью Северного моря. Пресловутый позиционный кризис начал очень быстро закапывать Западный фронт в землю, превращая его в статичные и монументальные линии обороны.
Однако стратегическая оборона ещё не была в должной мере уплотнена, а понимания того, что позиционный кризис — это «всерьёз и надолго», пока ещё не было в умах стратегов. Поэтому осенью-зимой 1914–1915 годов противники пытались достичь решительного перелома манёвренными операциями, «переиграв» оппонента. Сражение за Фландрию стало одной из таких попыток, позволившей немцам и союзникам обменяться ещё несколькими ударами.
Фландрия с самого начала приковала внимание участников войны. С точки зрения англичан это были своего рода «ворота» для решительного наступления и охвата немецких армий во Франции, этакой реализации «Стратегии непрямых действий» на поле боя в условиях осени 1914-го. С точки зрения немцев Фландрия представляла собой дорогу, которая должна была привести к французским портам. Через них британские экспедиционные силы прибывали на континент, доставляя немало проблем немцам. Следовало так или иначе прервать связь британских сил с Метрополией.
Объяснение: