Объяснение:
Експресіоні́зм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувалася у Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Прояви експресіонізму наприкінці ХХ століття відносять до неоекспресіонізму.
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на межу абстрактного експресіонізму.
Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у архітектурі.
1. Обрусение народа, потеря независимости.
3.Складывались и политические предпосылки для вхождения Семиречья в состав России.
Еще в 1817 г. султан Суйк Абылайулы заявил о желании подвластных ему родов принять российское подданство. Территория, на которой проживали 66 000 человек племени жалаир, стала подвластной России. Так узаконивалась власть России над казахами Семиречья, территория которых в дальнейшем вошла в состав России. Кочевья этих племен примыкали к владениям Кокандского ханства, со стороны которого проявилось противодействие этим актам, и возникло опасение насчет намерений России.
Если в начале XIX в. хивинские и кокандские ханы ограничивались набегами на кочевья казахов и киргизов, то в 30-40-е годы в их политике превалируют другие интересы. Они пытаются, в первую очередь, предотвратить вхождение юга Казахстана и киргизских земель в состав России или хотя бы задержать этот процесс.
Усиление власти России. Гарантом усиления влияния России на юге Казахстана стало строительство военных крепостей. На присоединенных территориях Среднего и Старшего жузов возводятся укрепления Актау, Алатау, Капал, Сергиополь (Аягуз), Лепсинск (Лепсы). Они стали опорными пунктами России для продвижения в Заилийский край.
Объяснение:
4)П. Д. Киселёва.
2)А. В. Суворова