Мезолит, или средний каменный век, - следующая за палеолитом археологическая эпоха. Ее хронологические границы (10-6 тыс. лет до н.э.) условны, так как резкого перехода от древнекаменного века (палеолита) к мезолиту не было, нет и четко обозначенной грани между мезолитом и последовавшим за ним неолитом.
В конце XIX в. в пещере Мае д'Азиль была обнаружена стоянка послепалеолитического периода. По названию этой стоянки ранний мезолит называется азильским. Следующий, более поздний период получил название тарденуаз (по названию стоянки во Франции). Мезолитические стоянки Северной Европы имеют более позднюю датировку, чем стоянки, найденные на юге, в Крыму, на Кавказе и в Средней Азии.
Мезолит - эпоха переходная во всех отношениях: в природе и условиях жизни людей, в инвентаре, хозяйстве. В конце мезолита сложились предпосылки возникновения земледелия и скотоводства, селекции наиболее полезных для человека растений и одомашнивания животных - крупного и мелкого рогатого скота и свиней. Собака стала домашним животным значительно раньше, очевидно, еще в верхнем палеолите.
В становлении повой эпохи огромную, во многом определяющую роль сыграли природные факторы. Начало мезолита совпало в северном полушарии с переходом от плейстоцена к голоцену - к природной эпохе, которая продолжается до современности. В результате таяния ледникового массива возникли иные, по сравнению с палеолитом, природно-климатические условия. Переход от ледниковой эпохи (плейстоцена) к голоцену - одна из самых больших революций в природе и загадок в истории Земли, впрочем, как и причины начала ледниковой эпохи. Наиболее вероятной причиной таких глобальных изменений климата и природы на Земле стали столкновения достаточно крупных космических тел с нашей планетой, что могло привести к незначительным изменениям в ее положении по отношению к Солнцу, а это в свою очередь повлияло на температуру на планете. Повышение температуры привело к постепенному таянию ледникового покрова, его отступлению на север и освобождению суши. Ледник отступал на север, оставляя освобожденную землю, массу озер, заболоченных пространств и морей. Поднялся уровень Мирового океана, образовались Берингов и Гибралтарский проливы, отделились Японские острова, изменились русла рек, текущих на север, образовались Балтийское море и северные озера, Черное море соединилось со Средиземным. При этом несколько раз менялся климат на севере Европы.
С изменением климата было связано образование современных ландшафтов и растительных зон. На севере возникла тундра и лесотундра, южнее - таежная зона хвойных лесов, далее - зона лиственных лесов, лесостепи, степные и пустынные ландшафты. Сложились современные климатические зоны приморского континентального, резко континентального, засушливого климата. Изменялся растительный и животный мир. Фактически произошла колоссальная по своим последствиям революция в природе. Меньшим изменениям подверглась природа Южной Европы, Кавказа, Средней Азии.
Далеко на севере, в приполярных широтах, доживали свой век последние мамонты, в лесах обитали лоси, бурые медведи, благородные олени, кабаны, бобры, многочисленные озера изобиловали водоплавающей птицей и рыбой.
Таким образом, мезолит стал эпохой кардинальных изменений в природе и условиях жизни человека, эпохой расселения людей на новые, не освоенные ранее территории.
В мезолите отмечается специализация охоты и рыболовства в отдельных районах. Более разнообразными стали охоты: возрастает роль индивидуальной охоты с собакой, широко стали применяться всевозможные западни, ловушки, силки. Значительное место в хозяйстве занимало рыболовство; крупную рыбу и морского зверя ловили с односторонних и двусторонних гарпунов; появились сети, составные крючки с костяной основой и вставленным каменным жальцем, сплетенные из прутьев верши, корзины. В мезолите были изобретены долбленная из дерева лодка и весла. Древнейшие остатки лодок и весел, известные в Европе, относятся к мезолиту. Вероятно, к мезолиту относится распространение лыж и санок.
Объяснение:
(1874 – 1945)
Політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України, президент Карпатської України, Герой України (посмертно). Відомий науковець і педагог, журналіст і видавець, знаний філолог, який досконало володів грецькою, латинською, німецькою, угорською, чеською, словацькою, сербською, болгарською та іншими мовами.
А. Волошин народився у березні 1874 року в с. Келечин, на межі Закарпаття та Галичини, у родині священика Івана Волошина. Після закінчення початкової школи Августин Волошин упродовж дев’яти років навчався в Ужгородській гімназії. У 1896 р. закінчив Будапештський університет. Згодом відвідував ще й Вищу Педагогічну школу у тому ж Будапешті. У 1897 р. Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. Того ж року почалася його праця в Ужгородській учительській семінарії. Упродовж майже сорока років він плідно й творчо працював професором та директором цієї гімназії, викладав у ній фізику, математику, методику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, педагогічну психологію. Писав шкільні підручники і згодом став провідним ученим-педагогом Закарпаття, брав активну участь у культурно-просвітних процесах краю. Очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Руси, Підкарпатський банк, був організатором Учительської Громади, почесним головою Товариства «Просвіта», редагував єдину українську газету «Свобода».
Активною політичною діяльністю А. Волошин почав займатися з 1918 р. У цьому році він виступив одним із засновників Руської Народної Ради, згодом став Головою Центральної Руської Народної Ради. У 1922 р. став одним із організаторів Народно-християнської партії, у 1923 р. очолив партію. У 1925-1929 рр. обирався послом Чехословацького парламенту від НХП.
Після проголошення автономії Підкарпатської Русі у жовтні 1938 р. А. Волошин став державним секретарем в уряді А. Бродія, а 26 жовтня 1938 р. – прем’єр-мінстром. Після проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму його було обрано її президентом.
Однак відстояти свою незалежність новоствореній державі не вдалося. Під час окупації краю Угорщиною А. Волошин разом з урядом емігрував на Захід. Відвідавши кілька європейських столиць, оселився у Празі. У цьому місті написав чимало творів, читав лекції в Українському Вільному Університеті, поринув у наукове життя й дещо відійшов від політики.
20 травня 1945 р. А. Волошин був затриманий органами СМЕРШу та направлений до внутрішньої тюрми НКВС СРСР у Москві. Йому було висунуто звинувачення «у ворожій діяльності проти Радянського Союзу». Безперервні, з фізичними тортурами і психологічною (моральною) наругою допити швидко відбилися на слабкому здоров’ї і так уже немолодого Августина Волошина. 11 липня 1945 р. він помер у тюремній лікарні Бутирської в’язниці в Москві.
Сьогодні ім’я доктора, професора, отця Августина Волошина заслужено і закономірно посіло достойне місце в переліку Героїв українського народу. 15 березня 2002 р. президент України Леонід Кучма підписав указ про присвоєння Президенту Карпатської України (1939 р.) Августину Волошину звання Героя України (посмертно).