ответ:Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник», 1720-1733, частково його видали 1938 року та повністю у 2013 році («Темпора»)[11]). Орлик писав його польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою.
Видав поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693)[12], «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі (1695)[13], та на честь полковника Івана Обидовського «Гіппомен сарматський» (1698)[14].
Писав польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою мовами.
Пилипу Орлику приписують авторство трактату «Вивід прав України» (маніфест до європейських монархів, 1712) (за твердженням Ілька Борщака, трактат він знайшов у замку Дентевіль і опублікував 1925 року у Парижі). Українські історики: Борис Крупницький, Микола Андрусяк і Орест Субтельний у тій чи іншій мірі висловлювали сумнів у його автентичності. Оригінальний рукопис трактату після Борщака не змогли відшукати ані в архіві Дентевілю, ані в інших французьких архівах. Не згадують про нього в жодному з тогочасних джерел і в жодному іншому творі Орлика
Объяснение:
ответ:4 питання - Середні віки (з п'ятого по п'ятнадцяте століття нашої ери) часто називають Темними віками, але насправді вони були часами відкриттів та винаходів. Середні віки стали періодом, коли було здійснено багато важливих технічних проривів у технологіях, які зараз просто не використовують, а також часом, коли Захід запозичував досягнення Сходу. Ось список із десяти великих винаходів Середніх віків (зауважте, що сюди не входять військові досягнення).
1. Важкий плуг (V ст.)
Важкий плуг (V ст.)
В первинному варіанті плуг розрізає землю, ведучи борозну спеціальним ножем-леміхом, причому величина скиби регулюється вагою плугу, який хлібороб може легко підняти руками.
2. Приливні млини (VII ст.)
Приливні млини (VII ст.)
Приливні млини — це особливий вид водяних млинів, які використовують енергію припливів. Гребля зі шлюзом зводиться на шляху припливної хвилі, або ж використовується штучний резервуар в затоплюваному гирлі річки. Коли надходить приплив, вода потрапляє до млинового ставка через спеціальні ворітця, які закриває своєю хвилею приплив, коли починає спадати.
3. Пісочний годинник (IX ст.)
Пісочний годинник (IX ст.)
Оскільки пісочний годинник — один з важливих пристроїв для обліку часу в морі, то припускають, що вони могли використовуватись приблизно з 11 століття та доповнювати магнітний компас, таким чином допомагаючи навігації. Тим не менше, візуальних доказів його існування не було знайдено аж до 14 століття, коли пісочний годинник з'явився в картинах Амброзіо Лоренцетті в 1328 році. Більш ранні письмові спогади — це якраз корабельні щоденники. А з 15 століття пісочні годинники дуже широко використовують — на морі, в церкві, в виробництві, навіть в кулінарії.
4. Доменна піч (XII ст.)
Доменна піч (XII ст.)
Найстаріша з відомих доменних печей на Заході була збудована в Дюрстелі в Швейцарії, в Маркіші, Зауерленд, Німеччина, а також в Лапутані в Швеції, де доменник комплекс активно використовувався між 1150 та 1350 роками. В Нораскозі в шведському окрузі Ярнбоз було знайдено залишки доменних печей, збудованих навіть раніше, можливо, біля 1100 року.
5. Перегінний апарат (XII ст.)
Перегінний апарат (XII ст.)
Перші свідоцтва про справжню дистиляцію прийшли з Вавілону, датовані приблизно четвертим століттям до нашої ери. Спеціальні закриті глиняні горщики використовувались, щоб отримувати невелику кількість чистого спирту, який потім використовувався у парфумах. Це не відіграло значної ролі в історії. Дистиляція через заморозку була відома як “монгольський іб і застосовувалась в Центральній Азії з 7 століття нашої ери.
6.Окуляри (XIII ст.)
Окуляри (XIII ст.)
В 1268 році Роджер Бекон зробив найранніший із зафіксованих коментарів щодо використання лінз для оптичних цілей, але збільшувальні лінзи, вставлені в оправу, використовувались в той час для читання і в Європі, і в Китаї, тож досі точаться суперечки, чи Захід запозичив цей винахід у Сходу, чи було навпаки. У Європі перші окуляри з'явились в Італії, їх введення в побут приписують Алессандро ді Спіна у Флоренції.
7. Механічний годинник (XIII ст.)
Механічний годинник (XIII ст.)
Походження ідеї механічного годинника як такої невідоме; перші таки пристрої могло бути створенно в монастирях, щоб точно визначати час, коли слід збирати ченців на службу дзвонами. Перший механічний годинник, про який точно відомо, був великим, з важким механізмом, який було вбудовано у вежу.
8. Прялка з колесом (XIII ст.)
Прялка з колесом (XIII ст.)
Прялка з колесом була, як вважають, винайдена в Індії, хоча точне її похождення невідоме. Прялка потрапила в Європу через Близький Схід.
Вона замінила ручну прялку минулого, де нитка витягувалась із маси куделі, потім волокна скручувались разом, і отримана нитка намотувалась на веретено.
Цей процес було механізовано: веретено встановлювали горизонтально, щоб його могло крутити велике колесо з ручним приводом.
9. Карантин (XIV ст.)
Карантин (XIV ст.)
В 14 столітті ріст морської торгівлі та відкриття, що чума завозиться з кораблями, які повертаються з Леванту, призвели до введення карантину в Венеції. Карантин полягав в тому, що прибулі кораблі ізолювались на деякий період до появи перших ознак хвороби, якщо вона була. Це робилося, щоб виключити зараження через людей та товари.
10. Друкарський станок Гутенберга (XV ст.)
Друкарський станок Гутенберга (XV ст.)
Объяснение:
Объяснение:
Первый афинский морской союз, также — Делосский союз, Делосская симмахия, — союз, выделившийся из общего союза государств Эллады против персов после того, как спартанцы, несколько раз тщетно пытавшиеся после битвы при Платеях сохранить за собой морскую гегемонию, окончательно уступили её афинянам (477 год до н. э.). В создании и расширении афинского морского союза сыграли видную роль Аристид и Кимон.
Целью союза была поставлена война против персов, чтобы освободить ещё подвластных им греков и отомстить за поход на Элладу. Афиняне выбирали ежегодно десять эллинотамиев для заведования союзной казной, находившейся на Делосе, в святилище Аполлона. Союз представлял собой симмахию на вечные времена. Он развивал торговлю и обеспечивал безопасность коммуникаций, поэтому его поддерживали купечество и ремесленники. Основная цель была достигнута с заключением Каллиева мира предположительно около 449 года, с этого момента отчётливее проявилось стремление Афин превратить союз в свой протекторат[1]. Афиняне управляли делами союза при содействии представителей прочих союзных государств, но легко могли оказывать на них давление, составляя себе большинство голосов из представителей мелких городов (все союзные государства имели равное право голоса). Сначала решено было, что государства могут служить делу союза, снаряжая корабли или внося деньги; но вскоре стали предпочитать денежные взносы (форос) для достижения большего однообразия в снаряжении кораблей и экипажа. Раскладка этих взносов была поручена Аристиду. Лишь крупные государства, как Самос, Хиос, Лесбос, может быть, Фазос и Наксос, были признаны самостоятельными податными единицами. Остальные города были разделены на три округа: Островной, Ионийский и Геллеспонтский; впоследствии прибавилось ещё два: Фракийский и Карийский.
В 454 году союз объединял 208 добровольных и вынужденных членов. Общая сумма дани составляла 460 талантов в год, однако в 425—424 годах Клеон увеличил её до 1460 талантов. С течением времени союзники всё охотнее соглашались вносить деньги вместо поставки судов. Это увеличивало власть афинян в союзе, которые теперь решались уже силой вымогать деньги от неаккуратных плательщиков и, покоряя отпавших, превращать их в подданных; впервые этот подход они продемонстрировали на наксосцах (469 год до н. э.).
Воспользовавшись слухом о появлении персидского флота в Архипелаге, афиняне в 454 году перенесли союзную казну с Делоса в Афины. К этому времени все города, кроме Самоса, Хиоса и Лесбоса, были данниками Афин; синедрион союзников был, по-видимому, уничтожен, и союз превратился в афинскую морскую державу. В казну богини Афины стала идти 1/60 всей дани. Афиняне стали вмешиваться во внутренние дела союзных городов, держать в них гарнизоны, требовать союзников на суд по более важным делам и по апелляциям в Афины и тому подобное. Несмотря на строгие меры афинян, одно за другим начались отпадения городов от союза. Самым ярким примером может служить история отпадения острова Самоса в 440 году. Афиняне пытались вознаградить себя за отпадения новыми суммами дани. В начале пелопоннесской войны (427 до н. э.) они жестоко наказали отпавших митиленцев и послали в их землю своих клерухов. В 426 году они показали себя, подобно Писистрату, «моревластителями», очистив Делос от могил и захоронений, и запретив впредь рождаться и умирать на священном острове. После сицилийской катастрофы начались массовые отпадения союзников, и к концу войны союз прекратил своё существование