Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч у римлянок не було прямої політичної влади, проте жінки з багатих або впливових сімей мали змогу через приватні переговори здійснювати певний[який?] вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму, від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорсткі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія (58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка зробила значний внесок у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Інскрипції, а особливо епітафії, документують імена жінок у всій Римській імперії, проте містять мало інформації. Деякі яскраві моменти щоденного життя зберігаються в латинській літературі: в комедіях, сатирі та поезії, особливо вірші Катулла та Овідія, які зображують життя жінок у римських їдальнях та «жіночих кімнатах», на спортивних і театральних заходах; жінок під час покупок, під час фарбування, магії або ж вагітності - все, проте, через призму чоловічого погляду на речі.[6] Опубліковані листи Цицерона, наприклад, неформально показують взаємодію на державному рівні з дружиною Терентією та дочкою Туллією, оскільки його промови демонструють різноманітн , якими римляни можуть насолоджуватися вільним сексуальним та суспільним життям.
Одна з головних громадських ролей, призначених винятково для жінок, мала місце в релігії: жрецька інституція весталок. Вони не могли одружуватися та мати дітей, проте повинні були здійснювати ритуали, які вважалися необхідними для безпеки Риму та не могли бути виконані чоловічими жрецькими колегіями[7]
Объяснение:
ерхний посад Нижнего Новгорода - исторический термин, определяющий развитие города по исторически сложившимся районам.. .
Этим термином успешно оперируют историки, архитекторы.. .
Если кратко, то Верхний посад Нижнего Новгорода - это исторически сложившийся район города к югу от Кремля (Благовещенская или пл. Минина и Пожарского) и до окраин.
Исторический центр Нижнего Новгорода (почти полностью находящийся в настоящее время на территории Нижегородского района) издавна делился на несколько частей:
Кремль на Часовой горе,
Верхний посад, прилегающий к Кремлю с юга,
Нижний посад на берегу Волги и Оки, Започаинье на противоположном Верхнему посаду берегу реки Почайны, Гребешок (Ярилина гора) , Новая Стройка к югу от Большого острога,
с юга и юго-востока ограниченная улицей Белинского — старой границей города, и слободы (Благовещенская, Панская, Акулинина, Солдатская) .
Верхний посад Нижнего Новгорода - это следующее... .
Территория исторического ядра Верхнего Посада (в границах современной улицы Пискунова) окончательно складывается к началу XVI века и получает свое дальнейшее развитие после возобновления (расширения) в 1620-х годах первоначальных деревоземляных укреплений, защищавших напольную часть города в секторе между волжским и почаинским берегом.
Планировка этой территории, известной как Малый (или Новый) острог, представляла собой радиально-концентрическую систему, в которой отчетливо прослеживалась взаимосвязь линий укреплений и трассировки главных улиц.
В дальнейшем радиально-концентрическая структура была сохранена при реконструкции Нижнего Новгорода на основе регулярных планов второй половины XVIII- первой половины XIX веков.
Главным планировочным узлом территории Верхнего Посада выступала Верхнебазарная (Благовещенская) площадь, в значительной мере оформившаяся уже к концу XVII века.
В это время в ее центре возводится каменный Благовещенский собор (1697 г.) , а в восточной части появляется зона престижной каменной жилой застройки.К середине XIX века складывается целостный архитектурный ансамбль площади – ныне площадь Минина и Пожарского – со сплошной каменной застройкой по периметру. ..
Объяснение: