Русско- турецкая война(1877-1878)
Ход войны
Соотношение сил
Соотношение сил противников складывалась в пользу России, военные реформы начали давать свои положительные результаты.
Силы турецкой армии составляли около 200 тыс. человек,из которых около половины составляли гарнизоны крепостей, что составляло 100 тыс. для оперативной армии.
На Кавказе русская Кавказкая армия под командованием великого князя Михаила Николаевича имела около 150 тыс. человек при 372 орудиях, турецкая армия Мухтар-паши - 70 тыс. человек при 200 орудиях.
По боевой подготовке российская армия превосходила противника, но уступала ему в качестве вооружения (турецкие войска были вооружены новейшими английскими и американскими винтовками).
Активная поддержка российской армии наро и Закавказья укрепляла моральный дух русских войск, в составе которых действовали болгарское, армянское и грузинское ополчение. Свой вклад в победу над турецкой армией также внесли сербские,румынские и черногорские войска.
На чёрном море полностью доменировал турецкий флот. Россия добившись права на Черноморский флот только в 1871 году, не успела восстановить его к началу войны и использовала, переоборудованные под военные нужды, корабли,,Русского общества параходства и торговли".
Общая ситуация и планы сторон
Существовала два возможных театра боевых действий:Балканы и Закавказье. Ключевым были Балканы, так как именно тут можно было рассчитывать на поддержку местного населения (ради освобождения которого война и велась). Кроме того, успешный выход русской армии к Константинополю выводил Османскую империю из войны.
На Чёрном море полностью доминировал турецкий флот, что вынуждало организовывать снабжение русской армии на Балканах по суше.
План войны был основан был основан на идеи молниеносной победы: армия должна была перейти Дунай на среднем течении реки, на участке Никополь-
Свиштов, где у турок не было крепостей, в районе, населённом дружелюбно настроенными к России болгарами. После переправы следовало разделить армию на три равные группы: первая - блокирует турецкие крепости в низовьях реки; вторая - действует против турецких сил в направлении Видина;третья-переходит через Балканские горы и идёт на Константинополь.
Турецкий план предусматривал активно-
оборонительный образ действий: сосредоточив главные силы (около 100тыс. человек) в ,,четырёхугольнике" крепостей Рущук - Шумла - Базарджик- Силистрия, завлекать переправившихся русских к Балканам, вглубь Болгарии, и затем разгромить их, обрушившись на их левый фланг. Одновременно с этим значительные силы Османы-паши, около 30 тыс. человек, были сосредоточены в западной Болгарии, у Софии и Видина, имея задачей наблюдение за Сербией и Румынией и воспрепятствование соединению русской армией с сербами.Кроме того, небольшие отряды занимали балканские проходы и укрепления по Сднему Дунаю.
Надеюсь
Передумови розгортання гайдамацького руху. Правобережні українські землі на початку XVIII ст. були у складі Речі Посполитої. Криваві війни, що без упину точилися тут протягом другої половини XVII ст., спустошили край. Проте королівська влада не бажала втрачати родючі землі, сподіваючись завдяки їм відродити колишню велич Польщі. Польський уряд всіляко заохочував переселенців, звільняючи їх на певний час від податків і панщини. Одначе пільги надавалися на стислі терміни, після чого запроваджувалися старі колоніальні порядки. Основою господарського життя знову залишалася фільварково-панщинна система з примусовою працею та кріпацтвом. Як і колись, до Національно-визвольної війни 1648—1658 pp., зазнавала переслідувань православна церква. При цьому польські можновладці відмовлялися від найменших поступок у визнанні за українцями їхніх прав.
Наступ польської влади на національно-релігійні права українців Правобережжя ставав дедалі брутальнішим. Ще наприкінці XVII ст. було заборонено видавати урядовим установам, насамперед канцеляріям, документи українською мовою. Сейми 1717-го й 1733 pp. позбавили православних права брати участь у сеймових комісіях і трибуналах. Сейм 1717 р. навіть ухвалив закрити всі православні церкви. Православні єпархії силоміць перетворювалися на уніатські. У 1747 р. було видано універсал польського короля, за яким до православних церков, розташованих у королівських маєтках, священик призначався за згодою короля, а в панських — після одержання схвальної грамоти від їхніх власників. У 60-х pp. у Київському й Подільському воєводствах залишалося всього 20(!) православних парафій, і це притому, що в одній Умані в середині XVII ст. за часів Гетьманщини діяло до 40 православних храмів.
Характерно, що зазнавала переслідувань і греко-католицька церква. Так, наприклад, католицьке духівництво вдавалося до спроб наблизити греко-католицький обряд до римо-католицького, греко-католикам накидалася польська мова тощо.
Національно-релігійні утиски супроводжувалися посиленням соціального визиску. На західноукраїнських землях, у Волинському, північно-західних частинах Подільського та Київського воєводств панщина сягала, залежно від розмірів земельної ділянки, від 2 до 6 днів на тиждень із волоки. Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського люду складалися в господарствах, що передавалися безпосередніми власниками на правах оренди третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів. Становище ускладнювалося тим, що після ліквідації козацтва в краї не було сили, здатної очолити боротьбу українців за поновлення прав і вільностей. Стихійними борцями за кращу долю українського народу стали гайдамаки.