Би́тва на Си́ніх Во́дах — битва між литовсько-руським та монголо-татарськими військами, що відбулася 1362 року на річці Сині Води. Литовсько-руські сили очолював великий князь Ольгерд, а монголо-татарські — подільські хани Хаджибей, Кутлугбей і князь Дмитро. Точна дата і місце бою невідомі. Ймовірно, відбулася 24 вересня — 25 грудня на річці Сині Води, притоці Південного Бугу[1], в районі села Торговиця на Кіровоградщині[2]. В ході бою литовсько-руські війська розбили татар. Завдяки перемозі Ольгерд розширив володіння Великого князівства Литовського далеко на південь. Ця перемога задовго до Куликовської битви 1380 року підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню Русі від монголо-татарського іга.
Унаслідок битви до Литовсько-Руської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля. Витіснення татарських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) починаючи з 1362 р. Київщини, та Поділля до складу Литовської держави та утвердженню незалежного князівства Молдавія.
Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві завершила звільнення земель історичної Русі від ординського ярма. Приєднавши до своїх володінь західні та південно-західні землі Київської Русі, Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав в тогочасній Європі.
1
Объяснение:
В XVIII в. положение крестьян, прежде всего принадлежавших помещикам, заметно ухудшилось, особенно после введения правительством Петра I в 1719 г. всеобщей переписи податных людей в связи с установлением подушной подати. При Петре I они превратились в вещь, которую можно было продать, подарить, обменять (без земли и отдельно от семьи). Помещик по своему усмотрению использовал труд крепостных крестьян, оброки барщина никаким законом не ограничивались. Крестьяне были лишены не только личных, но и имущественных прав. Все их имущество рассматривалось как принадлежащее их владельцу.
Михаил Романов оказался у власти в результате его избрания на Земском соборе в 1613г. после изгнания польских интервентов из Москвы 2-ым народным ополчением под руководством К.Минина и Д.Пожарского.
Его поддержали бояре, т.к. Михил был еще молод и не опытен в управлении страной. Поэтому они надеялись "помыкать" царем и осуществлять власть над страной через Михаила.
Его поддержали казаки, которые были сторонниками Лжедмитрия II, т.к. в Тушинском лагере был и отец Михаила - митрополит Филарет. Поэтому они надеялись, что расправы над ними не будет.