Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова. А вже в 1449 році Хаджі-Гірей проголосив себе повноправним володарем Криму й оголосив про незалежність ханства від Золотої Орди. Після смерті Хаджі-Гірея розпочалася боротьба за спадщину між його синами, в результаті якої в Криму утвердився Менглі-Гірей.
Объяснение:
Кри́мське ха́нство (крим. Qırım Hanlığı, قريم خانلغى), самоназва — Престольний Крим та Половецьке поле (крим. Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq, Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к[⇨]) — станово-представницька монархічна держава кримської династії Ґераїв. Існувала у 1441–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, визнала Османського султана як халіфа мусульман. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу. У кінці XV та на початку XVI століття, до коронації Івана Грозного[1], вважалася єдиним спадкоємцем Золотої Орди, на підтвердження чого Литва, Польща, Московія сплачували Кримському ханству данину, та на вимогу завжди виставляли свої війська. Протягом XV — XVIII століть проводила перманентні каральні походи проти північних сусідів, яких вважала васалами — запорозьких козаків, Литви, Королівства Польського, Московії і донських козаків. Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року здобула повну незалежність як від Туреччини, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором. 1783 року Кримське ханство анексоване Російською імперією у результаті воєнної кампанії.
Теодор Рузвельт ( 1858-1919) ставши президентом США в 1901 р. пiсля
убивства свого попередника Мак-Кiнлi (доти вiн виконував обов'язки вiце-президента). Уперше за довгi роки президентську посаду обiйняв освiчений, здiбний, далекоглядний i розумний полiтик. Саме вiн поклав качан реформаторськiй дiяльностi американськоï адмiнiстрацiï, завдяки чому качан ХХ ст. увiйшов до iсторiï краïни пiд назвою Прогресивна ера. Рузвельт походивши з багатоï американськоï родини, предки якоï прибули до Америки ще в 1644 р. Свою полiтичну дiяльнiсть вiн почав з боротьби проти корупцiï в державному апаратi й цим заживши популярностi й репутацiï чесного полiтика. Наприкiнцi XIX ст, займаючи високий пост у морському мiнiстерствi, Рузвельт ставши одним з iнiцiаторiв змiцнення американського флоту. Вiн не тiльки готував iспано- американську вiйну, алi й узяв у нiй безпосередню доля, повернувшись з вiйни в ореолi слави. Цим не забарилися скористатися республiканцi. Рузвельта було обрано губернатором штату Нью-Йорк, а згодом й вiце- президентом краïни. Перетворення Рузвельта на господаря Бiлого будинку консервативний верхiвка республiканськоï партiï зустрiла з тривогою: 42- рiчний президент вiдрiзнявся незалежнiстю й вважався прихильником реформ.