Историческая повесть “Тарас Бульба” мне очень нравится. Она рассказывает о нашей страны. Я люблю читать о тех героических временах, когда складывалась русская государственность. И характеры у людей в то время были особенные, самоотверженные, целеустремленные.
Мужчины занимались ратными подвигами. Не было важнее цели, чем отстоять свободу и независимость страны. Гоголь показывает в своей повести замечательных героев: Тараса Бульбу, Остапа, их товарищей по оружию.
Мне очень нравится главный герой повести — Тарас Бульба. Он сильный, смелый, решительный воин и отец. Честно выполняя свой долг, Тарас Бульба громит польских захватчиков. Но ему выпадает на долю великое испытание. Его младший сын Андрий — предатель. И Тарас находит в себе силы казнить изменника. Видят его старые глаза и гибель сына-героя Остапа. Что остается ему — умереть за родину, это и делает полковник. Он не просто гибнет, а своих товарищей. Не думая о себе, о том, что огонь уже лижет его ноги, Тарас кричит соратникам уйти от преследователей. Да, он погиб мученической смертью, но не сгинул его отряд, который будет бить врагов до победы.
Объяснение:
Объяснение:
2.Прийняття Декларації прав людини і громадянина
У другій половині ХVІІІ ст. Абсолютна монархія у Франції стала гальмом суспільного прогресу. Міжнародний авторитет Франції падав. Сільське господарство переживало кризу. Селяни тікали із сіл у міста, поповнюючи там армію бродяг і жебраків. Фінансовий стан королівства був надзвичайно тяжким.
В останній третині ХVІІІ ст. феодально-абсолютистський режим перебував у
стані гострої політичної кризи. Великі просвітителі Монтеск, є, Вольтер, Руссо вказували на необхідність докорінних реформ.
Для того щоб поповнити скарбницю і запобігти банкрутству, король звернувся до Генеральних штатів, які не скликались 175 років, в надії дістати від них згоду на введення нових податків. Кількість делегатів від третього стану була подвоєна, однак ця обставина не мала істотного значення, оскільки за старовинним звичаєм кожний стан мав один голос.
Відкриття Генеральних штатів відбулося 5 травня 1789 року. Відразу розпочалися тривалі спори з питань процедури: про перевірку повноважень депутатів, про спільні й роздільні засідання, про завдання штатів, про права третього стану, про майбутнє Франції. Дебати переросли в гострий конфлікт з королем.
17 червня третій стан оголосив себе Національними зборами. Пізніше до нього приєдналися ліберальні депутати від духовенства і дворянства. Лише з його відома королю було дозволено збирати податки.
Делегат Генеральних штатів міг діяти лише від імені свого округу і в межіх даного йому наказу. Депутат Національних зборів вважався представником всього народу. Імперативний мандат було анульовано. Збори оголосили себе представником усієї нації, що говорив і діяв від її імені.
Ігноруючи накази і протести короля, 9 липня 1789 року Національні збори проголосили себе Установчими зборами, тим самим взявши на себе місію створювати нові полятичні та державно-правові інститути, розробляти і затверджувати Конституцію.
Спроба короля розігнати депутатів обернулася повстанням парижан. 14 липня вони штурмували символ королівського абсолютизму – фортецю-тюрму Бастилію. Революція охлпила всю країну. Населення провінцій скидало королівських чиновникі, створювало нові органи місцевого самоврядування. Цей процес дістав назву муніципальної революції. Селяни повсюдно відмовлялися виконувати феодальні паовинності, вимагали передачі їм общинних земель.
Революційні сили створили національну гвардію. Та, оскільки військове спорядження було дорогим, бідні громадяни не могли служити в ній. Тому нова армія опинилась в руках великої буржуазії.
5 серпня було прийнято декрет про остаточне знищення феодального режиму. У першій половині серпня Установчі збори скасували церковну десятину та особисті повинності селян, однак у власність землю селяни могли одержати тільки за викуп. Така половинчастість рішень пояснювалась тим, що на першому етапі революції при владі була велика буржуазія.
26 серпня 1789 року Установчі збори прийняли перший конституційний акт – Декларацію прав людини і громадяина. В ній зазначалося, що причиною вад уряду і суспільного лиха є забуття природних, невід’ємних і священних прав людини. Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах, що мета кожного державного союзу – забезпечити природні і невід’ємні права людини, такі, як свобода, власність, безпека й опір гнобленню, свобода складається з можливості робити все, що не завдає шкоди іншому. Громадянам дозволялось безперешкодно виражити свої думки усно або друковано, мати свободу релігійних переконань.