У внутрішній політиці Павло I сприяв поширенню поміщицького землеволодіння (дворянам було роздано близько 600 тис. державних селян, з них до 150 тис. в Україні); роздавав дворянам і урядовцям землі на Півдні України (на 1800 — близько 8 млн десятин); у грудні 1796 видав указ про закріпачення селян Півдня України, Дону і Приазов'я, одночасно указом про триденну панщину (1796) Павло I мав намір регламентувати повинності селян. Павло I, будучи противником політичних заходів Катерини II, скасував розпочаті нею перетворення (зокрема, в 1796 ліквідував намісництва, знову запровадив поділ на губернії), частково відновив судову систему, що існувала в 1760-70-х рр. (в Україні було поновлено діяльність Генерального земського і підкоморського суду; 1796). Страх російського уряду перед впливом ідей Великої Французької революції примусив Павла I ввести сувору цензуру, закрити приватні друкарні (1797), заборонити ввіз іноземної літератури (1800). Разом з тим Павлом І видано указ що забороняє побудову церков «в малороссійском вкусе», себто в українському стилі (1801). Армія була реформована за прусським зразком.
Павло I продовжував традиційну для московського центру колоніальну національну політику щодо неросійських народів імперії.
Українські прихильники автономії сподівалися, з приходом до влади Павла І, на послаблення централістської політики російської адміністрації (у ній значну роль відігравали урядовці українського походження — Олександр Безбородько, Дмитро Трощинський, Віктор Кочубей, брати Андрій та Іван Гудовичі та ін.) щодо України. Ходили навіть чутки про відновлення гетьманства на чолі з сином Павла I великим князем Костянтином і регентом А. Гудовичем. Однак, єдине, що було зроблено урядом Павла I, це поновлено підкоморський суд (1796) та застосування норм магдебурзького права.
За Павла I Росія входила до так званої другої антифранцузької коаліції, вела воєнні дії проти республіканської Франції (Італійський та Швейцарський походи російської армії у 1799 під командуванням О. Суворова). Загострення суперечностей між Росією та її союзниками Англією та Австрією привели до розриву з Британською імперією (1800) та зближення Павла I з Наполеоном І Бонапартом.
Незадоволення внутрішньою та зовнішньою політикою Павла I широких дворянських та військових кіл, його психологічна неврівноваженість і самодурство, викликало ряд змов придворної аристократії — т. зв. «Смоленська змова» 1798 та гвардійська змова 1800-01, яка завершилась вбивством Павла I в ніч з 11(23) на 12(24).3.1801 у Михайлівському замку. Російський престол зайняв його син Олександр I.
1. Капиталистым называли крестьянина, который имел огромные по тем временам средства, достигавшие 100 тысяч рублей Отходником называли крестьянина, который уходил на заработки из деревни в город. 2.Целью этого общества было: оказание помещикам в освоении новейшего отечественного и зарубежного опыта ведения сельского хозяйства. Члены общества: Г.Г.Орлов, Р.И.Воронцов 3. Причина: освоение новых земель, которые Россия завоевала в Северном причерноморье. Сельскохозяйственные культуры: картофель и подмолнух 4. Факторы: 1) непрекращающиеся войны, требовавшие производства в огромных количествах 2) Заинтересованность зарубежных потребностей в дешёвых русских товарах. (я нашла только два фактора) а) металлургия: Петрозаводск, Санкт-Петербург, Ирбит, Екатеринбург, Пермь, Кунгур, Каслинский, Челябинск, Воткинский, Ижевский, Уфа, Павлово, Москва, Серпухов, Калуга, Тула, Рязань, Брянск, Липецк. б) текстильная промышленность: Астрахань, Новгород, Вологда, Минск, Кострома, Ярославль, Иваново, Шуя, Казань, Астрахань, Тверь, Москва, Коломна, Воронеж, Полтава, Киев, Чернигов,Путивль, Почеп, Рязань, Орел. 5. Факторы: 1)Развитие внутреннего рынка,рост числа ярмарок и торжков. 2)Отмена внутренних пошлин и монополий. 3)Внешняя торговля. Города, в которых проходили крупные ярмарки: Петрозаводск, Тихвин, Рига, Могилев, Полтава, Астрахань, Ильинская, Оренбург, Ирбит, Новгород, Шуя, Ефремов, Брянск, Курск, Путивль. Новая черта в ярмарке: Всероссийские ярмарки 6. Причины дефицита бюджета: 1) Беспрерывные войны 2) На содержание государственного аппарата в центре и на местах увеличилось с 22 до 50% всех расходов бюджета 3) 40% уходило на содержание армии и флота Меры: 1) Екатерина впервые взяла внешние взаймы 2) Создание ассигнационных банков, начавших выпуск бумажных денег. Про ассигнации ещё сама не написала
1)Развитие внутреннего рынка,рост числа ярмарок и торжков. 2)Отмена внутренних пошлин и монополий. 3)Внешняя торговля. Промышленность 1)Увеличение объема производства в 5 раз.Большая часть чугуна переправлявшегося в Англию имела Российское происхождение.Так называемая черная металлургия. 2)Создание мануфактур Казенные-принадлежали государству Посессионные-частные мануфактуры Вотчинные-принадлежали помещикам,на них крепостные отрабатывали барщину. 3)Активное формирование горно-заводской зоны Южного Урала.Закладка горных заводов.
У внутрішній політиці Павло I сприяв поширенню поміщицького землеволодіння (дворянам було роздано близько 600 тис. державних селян, з них до 150 тис. в Україні); роздавав дворянам і урядовцям землі на Півдні України (на 1800 — близько 8 млн десятин); у грудні 1796 видав указ про закріпачення селян Півдня України, Дону і Приазов'я, одночасно указом про триденну панщину (1796) Павло I мав намір регламентувати повинності селян. Павло I, будучи противником політичних заходів Катерини II, скасував розпочаті нею перетворення (зокрема, в 1796 ліквідував намісництва, знову запровадив поділ на губернії), частково відновив судову систему, що існувала в 1760-70-х рр. (в Україні було поновлено діяльність Генерального земського і підкоморського суду; 1796). Страх російського уряду перед впливом ідей Великої Французької революції примусив Павла I ввести сувору цензуру, закрити приватні друкарні (1797), заборонити ввіз іноземної літератури (1800). Разом з тим Павлом І видано указ що забороняє побудову церков «в малороссійском вкусе», себто в українському стилі (1801). Армія була реформована за прусським зразком.
Павло I продовжував традиційну для московського центру колоніальну національну політику щодо неросійських народів імперії.
Українські прихильники автономії сподівалися, з приходом до влади Павла І, на послаблення централістської політики російської адміністрації (у ній значну роль відігравали урядовці українського походження — Олександр Безбородько, Дмитро Трощинський, Віктор Кочубей, брати Андрій та Іван Гудовичі та ін.) щодо України. Ходили навіть чутки про відновлення гетьманства на чолі з сином Павла I великим князем Костянтином і регентом А. Гудовичем. Однак, єдине, що було зроблено урядом Павла I, це поновлено підкоморський суд (1796) та застосування норм магдебурзького права.
За Павла I Росія входила до так званої другої антифранцузької коаліції, вела воєнні дії проти республіканської Франції (Італійський та Швейцарський походи російської армії у 1799 під командуванням О. Суворова). Загострення суперечностей між Росією та її союзниками Англією та Австрією привели до розриву з Британською імперією (1800) та зближення Павла I з Наполеоном І Бонапартом.
Незадоволення внутрішньою та зовнішньою політикою Павла I широких дворянських та військових кіл, його психологічна неврівноваженість і самодурство, викликало ряд змов придворної аристократії — т. зв. «Смоленська змова» 1798 та гвардійська змова 1800-01, яка завершилась вбивством Павла I в ніч з 11(23) на 12(24).3.1801 у Михайлівському замку. Російський престол зайняв його син Олександр I.
Объяснение: