З праці західноукраїнського історика Михайла Лозинського: «...З цього масу домагання утворення автономного українського "коронного краю" в Австрії відсунулося на далеке майбутнє... Справою ще дальшого майбутнього, радше далеким ідеалом, ніж реальним домаганням, стало з'єднання всіх українських земель в одну незалежну державу, якого одні сподівалися від загальноєвропейського воєнного конфлікту, інші - від соціальної революції Одначе цей ідеал щораз сильніше опановував розум і серця галицьких українців, даючи їм силу до важкої щоденної боротьби за національне й соціальне визволення.
У цій боротьбі були періоди великого загострення і трагічних подій, коли українським населенням, особливо селянством і студентством, заповнювалися в'язниці, лилася кров і падали жертви українські. Так було ціле перше десятиліття 20 століття - під час боротьби за український університет, під час масових страйків українського селянства і в наймогутнішому з усіх українських масових рухів того часу - русі за загальне і рівне виборче право до австрійського парламенту й галицького сойму. З українського боку ця боротьба була відзначена пострілом українського студента Мирослава Січинського в цісарського намісника Галичини, польського графа Андрія Потоцького (12 квітня 1908).
Результатом цієї боротьби в публічно-правовій галузі стало здобуття представництва в австрійському парламенті і в галицькому соймі (кількістю понад одну четверту цілого галицького представництва, - що очевидно далеко не відповідало праву українського народу на основі демократичного принципу), української народної школи (з великими обмеженнями на користь польської мови і польського політичного духу), кількох українських середніх шкіл, кількох українських кафедр на теологічному, філософському і правничому факультетах Львівського університету, права уживання в державних установах української мови, права державної підтримки для українських культурних та економічних інституцій і т. ін.»
Василий 3(родился в 1479 году - умер 3 декабря 1533 года, Москва)- великий московский князь с 1505 по 1533 год.
Объяснение:
Следуя своему отцу, Ивану 3 (правил Москвой 1462–1505), Василий завершил его политику, а именно объединение многочисленных независимых русских княжеств в единое московское государство путем аннексии Пскова (1510), Рязани (1517), Стародуба и Новгорода-Северска к 1523 году.
Он также укрепил свое растущее государство, захватив Смоленск у Литвы в 1514. Однако, его войска были разбиты литовцами под Оршей (1514 г.), и Московия также подверглась разрушительным набегам со стороны татар Крыма и Казани.
Василий преодолел противодействие тех бояр, которые возражали против его самодержавных тенденций и настаивали на передаче расширенного, мощного, централизованного государства своему сыну Ивану 4 (Грозному).
Василий смог назначить совет регентства, состоящий из его наиболее доверенных советников и возглавляемый его женой Еленой, но обиды, вызванные его ограничением иммунитетов землевладельцев и его антибоярской политикой, вскоре нашли выражение в интригах у оппозиции, а также в бюрократии, которая не могла функционировать без твердого руководства.
Хотя Елена продолжала политику Василия с некоторым успехом, после ее смерти в 1538 году различные группировки бояр стремились получить контроль над государственным аппаратом.