Объяснение:
Карл Великий-Король франків, король лангобардів, герцог Баварії, імператор заходу.
Основні напрямки діяльності:
1. Розширення територій Франкської держави.
2. Формування феодальних відносин у Західній Європі.
3. Створення упорядкованого християнської держави.
4. Розвиток освіти.
Основні підсумки діяльності:
1. За час його царювання франки здійснили 53 походи, з них 27 очолював сам Карл. Територія держави за час її правління збільшилася вдвічі.
2. Вища знать країни, пов'язана з Карлом ленною присягою, зобов'язана була бути на війну з підвладними людьми. З 789 Карл неодноразово видавав укази, що наказували кожній вільній людині знайти собі сеньйора, під керівництвом якого він повинен служити. Збільшувалося число залежних селян.
3. Імператор будував свою державу на релігійному фундаменті, державний устрій було підпорядковано християнським принципам. Прийнявши на себе місію "захисника Церкви", Карл підпорядкував її собі, а для зміцнення політичного впливу своєї держави він використовував проповідь християнства.
4. У 787 був виданий указ про створення шкіл при монастирях, в 789 — про обов'язкову освіту всього вільного чоловічого населення (залишився невиконаним). При дворі склався вчений гурток на чолі з Карлом, названий Академією.
За свої заслуги ще за життя Карл отримав прізвисько»Великий".
К 6 февраля 2000 года российская армия занимает город Грозный (см.: Осада Грозного). С учётом распространённых в первую чеченскую кампанию обвинений в гибели мирных жителей, Россия заявляет об открытии на несколько дней «гуманитарного коридора» для выхода беженцев. После его закрытия начинается штурм города.
В январе 2001 года Путин подписал указ «О мерах по борьбе с терроризмом на территории Северо-Кавказского региона Российской Федерации», постановив создать оперативный штаб по управлению контртеррористическими операциями на территории региона.
Тактика действий Российской Армии в Чечне заметно меняется. В отличие от военной доктрины СССР, предполагавшей, что наиболее вероятным противником являются западные державы, российским военным пришлось вести локальную войну с противником, широко использовавшим методы партизанской борьбы.
Опыт первой чеченской кампании показал неэффективность применения опыта Великой Отечественной войны в Чечне: «Можно утверждать, что одним из самых существенных отличий второй военной кампании на Северном Кавказе от конфликта 1994—1996 годов стало более умелое использование федеральными войсками своего преимущества в ряде компонентов боевой мощи».