промышленность
к середине xviii века средний урал стал крупнейшим металлургическим центром страны. на его долю приходилось 67% выплавки чугуна в россии, а никита демидов стал единоличным поставщиком железа в адмиралтейство. качество уральского железа высоко ценилось во всем мире. в
середине xviii века были построены еще 24 завода, которые еще более статус урала как опорного края державы. развивалась медеплавильная промышленность, началась добыча золота. (в 1753 г. был построен березовский золотопромышленный завод; в 1763 - пышминский золотопромывальный завод).
к концу xviii века средний урал прочно занимал ведущее место в россии. не было по тем временам территории, хоть в чем либо равной уралу по значимости в жизни страны. производя 81% российского железа, 95% меди, он был единственным районом по добыче золота. значительного развития достигла
промышленность урала, по-прежнему занимавшая ведущее положение в металлургии. к 70-м xviii в. на урале действовало 84 медеплавильных, доменных и железоделательных завода. они давали 90% выплавки меди и 65% производства чугуна всей россии. общая выплавка чугуна в стране составила 5 млн. пудов, а к
1800 г. достигла 10 млн. пудов.
в 40—50-х годах началось строительство горных заводов на южном урале, что явилось результатом частного предпринимательства, и было обусловлено, в первую очередь, ростом спроса на железо на внешнем рынке. увеличивалась потребность в металле, особенно в
меди, и внутри страны. наряду с титулованной знатью заводы строили купцы-предприниматели: и. б. твердышев, и. с. мясников, осокины и др. большинство южноуральских заводов пользовалось принудительным трудом.
появились механические фабрики по производству паровых котлов и паровых машин.
ярко расцветал талант механиков черепановых, демидовских крестьян, имевших отечественное и заграничное образование. они создали первый паровоз. велик вклад в развитие металлургии и.ф.макарова, который разработал печь для получения "мягкого железа". невозможно переоценить вклад и.и. ползунова –
изобретателя первого в мире поршневого двигателя.
торговля
с урала в центр страны везут лес, лен, свечи, мыло, подносы, сундуки. часть товаров шла, как и прежде, на нижегородскую ярмарку, но металлы направлялись прямо к местам их потребления, сало — в петербург, лес — на
нижнюю волгу. вверх по каме везли хлеб, растительное масло, фрукты, табак, ткани, посуду, галантерейные товары. из сибири везли китайский чай, пушнину, рыбу, а в сибирь — ткани, вина, металлические изделия, галантерею. торговый путь с урала шел и на юг, через троицк и оренбург. в южные степи и
среднюю азию везли железные и медные изделия, сукно, кожу, сахар. навстречу двигались стада скота, караваны с восточными тканями.
годовые обороты ярмарок урала превышали 20 % всего оборота ярмарок страны. а 80 % уральского ярмарочного оборота приходилось на ирбитскую ярмарку, вторую по
величине ярмарку в россии.
развивалась и постоянная торговля. увеличилось число торговых точек в городах и заводах.
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя - Левом, Мстиславом і Шварно.
Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264 - 1301 рр.). Він приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На землі XIII - XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія I (1301 - 1308 рр.). Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та князем Володимирії". За період правління Юрія I розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хотя князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі Люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. Про це свідчить установлення у 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі.
Наступниками Юрія I стали його сини - Андрій та Лев II (1315 - 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви - Дорогичинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.
Загибель Андрія та Лева II обірвала пряму лінію династії Романовичів. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лмше у 1325 р., унаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія I Львовича.
Князь прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава. Період правління Юрія II Болеслава (1325 - 1340 рр.) став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.
Квітень 1340 р. - унаслідок боярської змови Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.
Протягом 100 років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців почуття культурної та політичної ідентичності.