1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890 року за підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії (РУРП, її перший голова до 1898[6]), підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890—1895). У 1895, 1897 і 1898 роках Радикальна Партія висувала Франка на посла до Райхсрату (Віденського парламенту) й Галицького краєвого сейму (від Тернопільщини[27]), але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху.
На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «європейського політика», зокрема саме за його порадами й під його впливом була створена РУРП. Але після смерті останнього Франко змінив погляди й розійшовся з ним у поглядах на соціалізм та питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова», 1906).
1899 року Франко разом із частиною радикалів та більшістю народовців узяв участь у заснуванні Національно-демократичної партії, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному житті.
Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
Бранденбургские ворота Построены в 1657 г. Через сто лет по приказу прусского короля Фридриха II деревянные ворота были разрушены, и на этом месте сооружена массивная кирпичная постройка с двумя просторными проездами.
Бастион "Кронпринц" Построен в 40-е годы XIX века для размещения армейской казармы. Четырехэтажное сооружение имело глубокие подвалы, ходы сообщения и было окружено рвом. На крыше оборудованы защитные зубцы. Казарма располагала большим внутренним двором. г.Калининград, Литовский вал
"Медный всадник" - памятник Петру I.Памятник Петру I у Инженерного замка.Памятник Петру I у гостиницы "Прибалтийская".Памятник Петру I в Петропавловской крепости.Памятник Петру I у Сампсониеского собора.Памятник Петру I перед Константиновсим дворцом в Стрельне.Памятник Петру I в Петровском парке в Кронштадте.Памятник Петру I "Царь-плотник" на Адмиралтейской наб.Памятник Петру I с малолетним Людовиком XV на руках в Петергофе.Памятник Петру I в Петродворце на аллее Петра.Бюст у Домика Петра Первого.Бюст Петра I на Большеохтинском пр. 1.Бюст Петра I на одном из фортов Кронштадта.Бюст Петра I на Большой монетной ул. , 19.Бюст Петра I на территории Яхт-клуба на Крестовском острове.Бюст Петра I в здании Московского вокзала. Памятник Екатерине II в Екатерининском саду на площади Островского. Памятник Павлу I во дворе Инженерного замка.Памятник Павлу I в Павловске перед Большим дворцом.Памятник Марии Федоровне - императрице, супруге императора Павла I в Павловском парке у Театральных ворот. Александровская колонна на Дворцовой площади - памятник Александру I. Текст: Александру Первому. Благодарная Россия. Памятник Николаю I на Исаакиевской площади. Памятник-бюст Александру II на Ломоносовской улице, рядом с главным городским управлением Центробанка.Памятник Александру II во дворе государственного университета.Памятник Александру II перед входом в Военную академию связи на Суворовском пр. Памятник Александру III перед входом в Мраморный дворец на Миллионной ул.Памятник Александру III у храма святого мученика Пантелеимона при Психиатрической больнице имени Скворцова-Степанова в Удельной. Памятник-бюст Николаю II в Пушкине на Академическом пр.Памятник-бюст Николаю II на Лиговском пр. в ограде Крестовоздвиженской и Тихвинской церквей. Памятник наследнику престола - цесаревичу Алексею (1904-1918), сыну императора Николая II и императрицы Александры Федоровны, в Петродворце, в парке Александрия, у дворца Коттедж.
ответ:Громадсько-політична діяльність
1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890 року за підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії (РУРП, її перший голова до 1898[6]), підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890—1895). У 1895, 1897 і 1898 роках Радикальна Партія висувала Франка на посла до Райхсрату (Віденського парламенту) й Галицького краєвого сейму (від Тернопільщини[27]), але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху.
На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «європейського політика», зокрема саме за його порадами й під його впливом була створена РУРП. Але після смерті останнього Франко змінив погляди й розійшовся з ним у поглядах на соціалізм та питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова», 1906).
1899 року Франко разом із частиною радикалів та більшістю народовців узяв участь у заснуванні Національно-демократичної партії, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному житті.
Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
Объяснение: