второ́е наро́дное ополче́ние, или второе зе́мское ополчение — ополчение, возникшее в сентябре 1611 года в нижнем новгороде для борьбы с польскими интервентами. продолжало активно формироваться во время пути из нижнего новгорода в москву, в основном в ярославле в апреле — июле 1612 года. состояло из отрядов горожан, крестьян центральных и северных районов царства. руководители — кузьма минин и князь дмитрий . в августе 1612 года с частью сил, оставшихся под москвой от первого ополчения, разбило польскую армию под москвой, а в октябре 1612 года — полностью освободило столицу от оккупации интервентами.
2 вопрос - 1) падение первого болгарского царства(1018).
2) объединение галицко-волынского княжества(1199).
3) разгром крестоносцев на чудском озере(1242).
3 вопрос -ярлык - ханская грамота
баскак - сборщик налогов и представитель монгольского хана
улус - родоплеменные обьединение
боярское своеволие - распущенность бояр при иване грозном iv
золотая орда - средневеково гос-во
золотоордынское иго - или монголо-тататрское иго
монголы - группа родственных народов, говорящих на монгольских языках, и тесно связанных общей многовековой , культурой, традициями и обычаями
орда — военно-административная организация у тюркских и монгольских народов
вопрос 6 - я его там не
Літературу епохи Відродження відрізняє нове гуманістичний світогляд, головне в якому - висунення на перший план людини (homo) з його розкутим, звільненим від середньовічних догм розумом і сферою почуттів, визнаної гідною найпильнішої уваги. Боротьба за те, щоб людина стала людяніше, тобто розумніше і добріше, стала основною темою у творах титанів літератури Відродження. Велику до в цій благородній боротьбі подавало їм звернення до поетичної творчості своїх народів, де здавна вироблявся ідеал людини, і до античної культури часу її розквіту, яка теж давала зразки високої людяності.
Для літератури Відродження характерний реалізм, переборює середньовічний алегоризм, який не був повністю знищений у міській літературі. При цьому ренесансному (возрожденчески) реалізму притаманні такі відповідні епосі риси, як титанизм характерів героїв, широта показу дійсності з відтворенням її протиріч, введення в картину дійсності елементів фантастики і пригод, що мають фольклорну основу, оптимізм, породжений вірою в людину. Всі названі риси ренесансного реалізму з великою силою виявилися в творчості титанів художньої думки Шекспіра, Сервантеса, Рабле та інших.
Література Відродження не була однорідною. Якщо на ранньому етапі Відродження в тій чи іншій літературі ясно відчувалося властиве гуманістам "життєрадісний вільнодумство" (Ф. Енгельс), віра в торжество добрих почав, то у творах пізнішого часу помітно відчуття кризи гуманістичних поглядів, відчувається ущербність, трагізм. Так як епоха європейського Відродження була часом формування націй і національних мов, то література епохи розглядається у зв'язку з історією країни, національним характером народу і т.д.