Батов Павел Иванович (1897-1985) советский военный деятель, Генерал армии. Дважды Герой Советского Союза
Колесова Елена Фёдоровна (1920-1942) разведчица, командир диверсионной группы партизанского отряда специального назначения. Младший сержант.
Василий Петрович Бахвалов родился в селе Яковцево Ярославской губернии (ныне Борисоглебский район) в 1914 году в семье крестьян. В начале 1930-х годов переехал в Ярославль, где окончил неполную среднюю школу. Работал плотником на стройке резино-асбестового комбината. Позже окончил ярославский аэроклуб. Василий Бахвалов участвовал в Советско-финской войне, всего совершил 5 боевых вылетов. Известен тем, что в декабре 1939 года, когда его самолет был подбит вражескими истребителями, он выбросился на парашюте и потом почти целые сутки раненый, на 40-градусном морозе добирался к своим. Василий Петрович чудом выжил, а полмесяца спустя получил звание Героя Советского Союза. Погиб Бахвалов в мае 1942 года в неравном воздушном бою, но при этом подбил два фашистских истребителя. В честь Героя названа улица в Красноперекопском районе Ярославля, а на здании аэроклуба, где учился Василий, установлена мемориальная доска.
Иван Александрович Колышкин родился в 1902 году в деревне Крутец Ярославской губернии (ныне Рыбинский район) также в семье крестьян. С 17 лет решил связать свою жизнь с водой: работал матросом, кочегаром парохода шкипера баржи. А в 1924 году оказался в Военно-Морском флоте. Как и Бахвалов, участвовал в Советско-финской войне. В Великой Отечественной – с ее первого дня. Иван служил на подводной лодке, и с начала войны до января 1942 его команда уничтожила 8 сторожевых кораблей противника! А 17 января Колышкин получил звание Героя. Кстати, он стал первым из моряков-подводников, кого награждали во время Великой Отечественной «Золотой Звездой». Через год Колышкин стал бригадиром подводных лодок Северного флота. Его бригада за годы войны потопила 39 транспортов, 1 танкер и 16 боевых кораблей противника. После Победы Колышкин продолжил службу в ВМФ, пока в 1959 году не ушел в отставку по состоянию здоровья.
Кузнецов Александр Александрович (1903-1944) военный корреспондент газеты «Известия».
Щапов Борис Дмитриевич (1921-1944гг.) - Герой Советского Союза. Старший лётчик 144-го гвардейского штурмового авиационного полка 9-й гвардейской Красногорской штурмовой авиационной дивизии 1-го гвардейского Кировоградского штурмового авиационного корпуса 5-й воздушной армии 2-го Украинского фронта, гвардии младший лейтенант.
У 1824 р. в Україні (село Трощин, тоді — Канівського повіту на Київщині) було збудовано перший цукровий завод, а загалом у першій половині 19 - го століття було збудовано близько 200 цукроварень. Цукрова галузь посідає перше місце у промисловості України і Україна забезпечує 90% виробництва цукру в Російській імперії. Друге місце належало суконній промисловості (160 фабрик). Розвивалося також військова (завод «Арсенал» у Києві, порохові заводи у Шостці, корабельні у Херсоні та Миколаєві тощо), металургійна промисловість, машинобудування. Кількість промислових підприємств вже у першій половині століття сягнула 649.
Український експорт (зерно, вовна, цукор) становив 60% загальноімперського.
У 40-і рр. розгортається перехід від мануфактур до фабрик із застосуванням машин (парових тощо). У Києві, Луганську, Катеринославі, Ромнах, Кременчуці створюються перші машинобудівні заводи, наприклад вже у 1840 р. Яхненком і Симиренком засновано у Млієві фабрику сільськогосподарських машин.
На середину 19 століття розвиток ринкових відносин спричинив глибоку кризу феодальної системи, включно з поміщицькими мануфактурами.
1858 р. кількість підприємств зросла до 2473, у 1869 р. налічувалося вже 3712 промислових і кустарно-ремісничих закладів, у 1900 р. — 5301. Самих лише машинобудівних підприємств у 1884 р. налічувалося 75.
Реформи другої половини століття (відміна кріпосного права і т.п.) прискорили розвиток ринкових відносин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінене на фабрично-заводське з використанням найманої робочої сили та різних машин (парових, потім двигунів внутрішнього згоряння та електричних).
Особливість промислового перевороту в Україні полягала , що з 60-х років у першу чергу почало розвиватися будівництво та використання залізниць. З 1863 р. почалося спорудження першої в Наддніпрянській Україні залізниці між Одесою і Балтою, а вже на кінець століття довжина залізничних колій в Україні становили 8400 км.
За 1861 — 1900 р.. видобуток вугілля в Україні зріс більш, як у 115 разів і становив 691,5 млн пудів (70% всього видобутку в імперії), залізної руди — відповідно в 158 разів і 210 млн пудів (більше половини всього видобутку в імперії), виплавка чавуну — досягла 92 млн пудів (більше половини всього видобутку в імперії), трохи менше половини — заліза та сталі, 70% прокату металів.
Слабким місцем промисловості було те, що лише 15% промислових підприємств на території України випускали готову продукцію, решта — давали сировину та напівфабрикати, які вивозилися в інші частини імперії.
У сільському господарстві товарне виробництво найінтенсивніше розвивалося на Правобережжі (родючі ґрунти, транспортні комунікації до морських портів). В Україні вирощувалося 90% експортної пшениці імперії, 43% світового врожаю ячменю, 20% — пшениці і 10% — кукурудзи. Інтенсифікація призвела до утворення надлишку робочої сили в сілському господарстві — 7,3 млн чоловік з 10,7 працездатних.
Чисельність міського населення зросла у 2,5 рази і становила 1457 тис. чол. У 80-90-ті роки в Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі з'явилися електростанції, в 1892 р. в Києві пущено перший в імперії трамвай, за ним — в Катеринославі, Житомирі, Єлісаветграді, Севастополі. На початку 80-х встановлено телефонний зв'язок в Одесі, пізніше — в Києві (перша в імперії державна телефонна станція), Маріуполі.
В 1887 р. на обліку знаходилося 1480 тис. робітників, з яких 84% були корінними жителями, з них понад 52% назвали рідною мовою українську.