И Лжедмитрий, и Болотников набирали значительную часть войска из казаков восточной Украины и юго-западной России: в Новгороде-Северском, Путивле и других городах. Этот регион в то время был полон беглых крепостных крестьян, покинувших Россию вследствие экономических потрясений в стране и скрывавшихся от землевладельцев, поэтому любой противник московского царя легко мог набрать там войско из недовольных. Лжедмитрий проезжал этот регион по пути из Польши, а Болотников там и начал своё выступление. Оттуда оба войска двигались на Москву через Тулу.
Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.