1. Причинами образования Великого княжества Литовского (ВКЛ) были следующие. Внешнеполитические причины были связаны с необходимостью организации обороны от рыцарей-крестоносцев. Внутриполитические причины требовали преодолеть феодальную раздробленность. Экономические причины были связаны с отделением ремесла от сельского хозяйства и развитием торговых отношений между разными территориями, что содействовало их объединению 2. Великое княжество Литовское — восточноевропейское государство, существовавшее с середины XIII века по 1795 годна территории современных Белоруссии и Литвы, а также частично Украины, России, Латвии, Польши, Эстонии иМолдавии. С 1385 года находилось в личной унии с Королевством Польским, а с 1569 года — в сеймовой Люблинской унии в составе федеративной Речи Посполитой. В XV—XVI веках Великое княжество Литовское — соперник Великого княжества Московского в борьбе за господство на русских землях. Было ликвидировано Конституцией 3 мая 1791 года. Окончательно прекратило своё существование после третьего раздела Речи Посполитой в 1795 году.
Найважливішою причиною виникнення держави були, насамперед, сприятливі природні умови для життя людини, українська родюча земля, помірний клімат, наявність рік і морів, географічне розташування у центрі Європи, на перехресті міграційних і торговельних шляхів, поєднання широких полів і лісу.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.
Внешнеполитические причины были связаны с необходимостью организации обороны от рыцарей-крестоносцев.
Внутриполитические причины требовали преодолеть феодальную раздробленность.
Экономические причины были связаны с отделением ремесла от сельского хозяйства и развитием торговых отношений между разными территориями, что содействовало их объединению
2. Великое княжество Литовское — восточноевропейское государство, существовавшее с середины XIII века по 1795 годна территории современных Белоруссии и Литвы, а также частично Украины, России, Латвии, Польши, Эстонии иМолдавии.
С 1385 года находилось в личной унии с Королевством Польским, а с 1569 года — в сеймовой Люблинской унии в составе федеративной Речи Посполитой. В XV—XVI веках Великое княжество Литовское — соперник Великого княжества Московского в борьбе за господство на русских землях. Было ликвидировано Конституцией 3 мая 1791 года. Окончательно прекратило своё существование после третьего раздела Речи Посполитой в 1795 году.