Володи́мир Святосла́вич (960/963 — 15 липня 1015) — великий князь київський (979—1015), князь новгородський (970—988). Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича від коханки-ключниці Малуші (імовірної дочки древлянського князя Мала). Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977—979). Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Охрестив Русь 988 року. Встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Заснував Володимир (988), Переяслав (992) та інші міста. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. Національний герой України. Прізвиська — Великий, Святий, Хреститель, Красне-Сонечко тощо.
Объяснение:
Докладніше: Усобиця Святославичів
Після загибелі 972 року князя Святослава князівство було поділено між його синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. Восени 976 року розгорілася міжусобна війна між Володимиром і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його ж воїни, скинувши з коня.
Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де одразу ж одружився з Оловою і набрав з Добринею варязьке військо і повернувшись восени 978 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.
Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, яку зґвалтували на очах у її батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня.
У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю[20], Володимир взяв у наложниці.
Коли варязьке військо, яке привів Володимир зі Швеції, стало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами.
Залишки городища в селі Заріччя. Укріплення було збудоване за часів правління князя Володмира
За «Повісті врем'яних літ» Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з раннім «Житієм Володимира монаха Якова» («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 6486 (978 року). Згідно з Яковом Мніхом, це сталось «въсмое» літо по смерті Святослава, тобто у 979 році (972+7). Але може бути, що «въсмое» літо насправді означає «въ смое», тобто не восьмий, а сьомий рік і справді відповідає 978 року. Що ж до літописних звісток, що Святослав княжив 28 років, Ярополк 8, а Володимир 37, то тут нічого страшного, бо з 8 років, Ярополк 2 роки був формальним співправителем батька. При додаванні 27 (літописні «28» округлені з 27) до 8 і відніманні 2 років при сумуванні результатів до 945 року (початок правління Святослава) вийде теж 978 рік. Зайняв Київський престол Володимир у віці 18-20 років.
ответ:Исто́рия Ру́сской це́ркви — история православной церкви на территории исторической Руси, в частности, княжества Киевского, а также Великого княжества Московского, царства Русского, а впоследствии Российской империи, СССР, а после распада последнего в 1991 году — государств, образовавшихся на его территории, на которую продолжает свою исключительную церковную юрисдикцию Московский патриархат.
Современная церковная и светская историография Русской церкви в качестве начальной точки имеет обычно 988 год (подробнее см. в статье Крещение Руси); более традиционная церковная историография возводила историю Церкви в пределах Руси к апостольской эпохе[1]. Первые сведения о существовании христианских общин в Киеве относятся ко второй половине IX века.
Автокефальная церковная организация с центром в Москве де-факто была основана в 1448 году, когда русские епископы самостоятельно, без участия Константинопольского патриарха, избрали и поставили Иону митрополитом и предстоятелем Русской церкви.
С 1589 года предстоятель Русской поместной церкви — митрополит Московский становится патриархом (см. статью Патриарх Московский и всея Руси).
История, излагаемая в настоящей статье, есть история современной Русской православной церкви (Московский патриархат); она до того или иного исторического рубежа есть также история иных религиозных объединений и течений, с точки зрения принятой в них историографии, например старообрядческих, Украинской православной церкви Киевского патриархата, Украинской автокефальной православной церкви и других.
Объяснение:
Делай всё как на скрине
Объяснение: