Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.
Трусы и предатели есть на любой войне. В битве при Хотине, в 1187 году, которая стала одной из главных катастроф рыцарского войска во время третьего крестового похода, на сторону Саладина перешли шесть рыцарей из войска графа Триполийского. Как сообщает хроника, они рассказали Саладину о том, в каком отчаянном положении находится мучимое жаждой и уставшее от длительного перехода войско крестоносцев, и побудили его напасть как можно скорее. Какова была дальнейшая судьба этих людей неизвестно. Можно предположить, что не особенно хорошая — Саладин предателей не жаловал.
Факт №2Мало кому известно, но во времена, когда начался Первый крестовый поход, на службе в Византии состояло несколько десятков русов-дружинников, покинувших родину в поисках приключений и денег. Они тоже приняли участие в походе, организованном как раз по инициативе византийского императора.
Факт №3Во время Первого крестового похода крестоносцы во время боев не раз заставляли турецкие войска бегством. По одному из предположений, крестоносцы всегда ездили на жеребцах - они выносливые и легко прыгают в самую гущу боя, не боясь шума и лязга железа. Турки же, наоборот, предпочитали кобыл, пугливых, но спокойных, на которых легко можно было стрелять по противнику издалека. Неудивительно, что «турецкие кобылы» бросались наутек при первом же натиске крестоносцев.