Тому що, на боротьбу проти інтервентів піднявся народ Московської держави, розпочався третій період кризи — національно-визвольний (1610—1613 рр.). Створювалися загони народного ополчення. Метою ополченців було визволити Москву від поляків і відновити православну монархію.До першого приєдналася більшість дворян і козаків, які підтримували раніше Лжедмитрія ІІ. Сталося це внаслідок убивства другого самозванця у 1610 р. і розпаду тушинського війська. Проте перше ополчення своїх головних завдань не вирішило, спроби визволити Москву закінчилися поразкою.
Початок 70-х років 19 століття був позначений великими змінами в міжнародній обстановці. Головною причиною цього було посилення нерівномірності розвитку окремих країн. Після 1871 року в Європі запанував «озброєний мир», час коли всі готувалися до переділу територій.
Створення Німецької імперії істотно змінило ситуацію на європейському континенті. Зовнішня політика німецького уряду була спрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. У 1873 р. Німеччині вдалося створити Союз трьох імператорів — Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуже надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. Після невдалого зближеня з Росією Німеччина вирішила звернути увагу на Австро-Угорщину - у 1879 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною був підписаний секретний союзний договір про спільну оборону проти нападу Росії. Незабаром Італія, серйозні суперечності з Францією через контроль над Північною Африкою, теж підписала цей договір. 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписали Троїстий союз, спрямований проти Франції і Росії. Німеччина намагалася залучити й могутню Англію, але та залишалася вірною політиці «блискучої ізоляції», не хотіла зв’язувати себе довгостроковими договорами з жодною з європейських держав.
Зростанням напруженості в російсько-німецьких відносинах спробувала скористатися Франція, яка прагнула перебороти свою зовнішньополітичну ізоляцію. Бісмарк, намагаючись учинити економічний тиск на Росію, закрив царському урядові вихід на німецький грошовий ринок. Тоді Росія звернулася із проханням про позики до французької біржі. І незабаром Франція стає найбільшим кредитором Російської імперії. Зближення республіканської Франції і царської Росії полегшувалося тим, що між ними не існувало серйозних суперечностей ні з питань європейської політики, ні з колоніальних проблем. У 1891 р. між Росією і Францією був підписаний консультативний пакт, а в 1893 р. — секретна військова конвенція про спільні дії у війні проти Німеччини. Підписання цієї конвенції завершило оформлення франко-російського союзу. ериторіальні домагання Німеччини, що швидко зростали, збільшення її економічного і військового потенціалу, а головне — витіснення з деяких ринків англійських товарів німецькими примусило керівників Великобританії переглянути свою традиційну політику «блискучої ізоляції». У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта. Вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти Німеччини. Зростання зовнішньополітичної активності Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про військове співробітництво.
Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці ХIХ століття призвів до загострення їхнього суперництва. Держави стали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їхнього поділу. Невтримний колоніальний поділ світу підштовхував людство до військової катастрофи. Про це свідчили міжнародні кризи й локальні війни, що почастішали з кінця ХIХ століття і поки що відбувалися за межами або на периферії Європи.