Коли ми говоримо про Стародавній Рим, в голові самі собою спливають образи, пов'язані з римською армією: будь то легендарні переможні легіони Цезаря, блискучі столичні преторіанці-змовники або втомлені прикордонники-ауксилії з Лімес. Дійсно, армія Давнього Риму невіддільна від держави. Вона не тільки його обов'язковий елемент, опора, «силовий придаток». Армія — основа життя Риму, незалежно від того, який історичний період від ранньої Республіки до пізньої Імперії ми розглядаємо. Римська державність по своїй глибинній суті сама була побудована за армійським принципом: жорстока дисципліна і чітка регламентація як в адміністративно-господарської, так і судово-правового життя римського суспільства. На думку багатьох західних вчених, мілітаризація суспільства в Стародавньому Римі, особливо — раннього періоду, була всеохопною і виражалася набагато сильніше, навіть у порівнянні з Спартою. Недарма римський термін «центурія» (лат. centuria — «сотня») означав одночасно і вибірково-територіальну одиницю і військову організаційну одиницю. Солдати і офіцери були для Риму всім: зовнішньополітичною збройною силою, силами забезпечення правопорядку, пожежниками, дрібними чиновниками, інженерами і будівельниками доріг, фортець, акведуків, тюремники і навіть доглядачами в школах і храмах! Армія, адміністрація і держава являють в Стародавньому Римі як би єдине ціле. Таким чином, вивчення давньоримської держави неможливе без докладного вивчення його армії — і навпаки.
Объяснение:
Военная демократия термин, введённый в научный оборот Льюисом Морганом в своём труде «Древнее общество» для обозначения организации власти на стадии перехода от первобытнообщинного строя к государству. Полноправными членами общества считались взрослые и здоровые мужчины. Они должны были явиться на народное собрание с оружием. Без него воин не обладал правом голоса. Военная демократия существовала практически у всех народов, являясь последним этапом догосударственного развития общества. К военной демократии можно, например, отнести римскую общину периода царей, а также греческие полисы «гомеровской эпохи». Археологически эпоха военной демократии соответствует периоду начала использования металлов, что повлекло за собой изменения в экономическом и политическом развитии обществ.
У древних германцев избрание вождя утверждалось поднятием правой руки — аккламацией и поднятием вождя на щите. Процедура избрания королей Франкского государства, Восточно-Франкского королевства, императоров Священной Римской империи и Германской империи отличалась только тем, что избранного монарха не поднимали на щите.
У Запорожских казаков кошевой атаман и куренной избирались всеми куренями на войсковой раде.
Термин широко использовался Карлом Марксом и Фридрихом Энгельсом, вследствие чего получил также широкое распространение в марксистской историографии.
Объяснение: