Відповідь:
Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Парламент Соединённого Королевства Великобритании и Северной Ирландии (англ. Parliament of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland) является высшим законодательным органом в Соединённом Королевстве и на Королевских заморских территориях. Его не возглавляет Британский монарх, но он является его частью. Парламент двухпалатный, включает в себя верхнюю палату, называемую Палата лордов, и нижнюю палату, называемую Палата общин. Палата лордов не выбирается, она включает в себя лордов духовных (высшее духовенство англиканской церкви), лордов светских (пэры) и лордов по апелляциям (англ. List of Lords of Appeal), многие из которых наследовали свою власть. Палата общин, напротив, демократически избираемая палата, состоящая из 650 членов, избираемых по мажоритарным округам. Палата лордов и Палата общин собираются в разных помещениях Вестминстерского дворца в Лондоне. По обычаю, все министры, включая премьер-министра, выбираются исключительно из состава парламента.
Тактический ход сражений мы можем лишь с трудом, так как в источники вкралось слишком много басен. Всюду решающим элементом являлась конница правого македонского крыла под личной командой Александра. На реке Гранике весь во сводился к тому, чтобы коннице взобраться на крутой берег реки, откуда поражали персидские стрелки, и македонские пелтасты во время выручили конницу. Под Иссой македонская фаланга в центре расстроилась при переходе через полувысохшую реку с крутыми берегами, и в образовавшуюся в центре щель ворвались греческие наемники и поставили македонскую фалангу в трудное положение. Македонская конница левого крыла была опрокинута персидской конницей, но продолжала ее связывать; конница же правого [46] крыла с Александром, одержав полный, успех, бросилась на центру и дала полную победу. Под Гавгамелами, где Александр располагал самыми большими силами — 40 тыс. пехоты и 7 тыс. конницы, он не стремился растянуть огромную массу своей пехоты на больший фронт, что затруднило бы движение фаланги, а построил особенно глубокую фалангу и за каждым флангом ее расположил пехотный уступ, так что все построение напоминало построение покоем (литерой П). Персы с фронта направили атаку массы боевых колесниц и охватили фланги фаланги в то время, как конные крылья вели бой с переменным успехом. Но масса легко вооруженных, прикрывавших фронт фаланги, успела переранить многих возниц и лошадей, прежде чем они добрались до фаланги, часть колесниц повернула обратно, а часть колесниц была пропущена в интервалы раздавшейся перед ними фаланги, как войска тому были заблаговременно обучены. Справившись от атаки колесниц, фаланга перешла в наступление, отбивая из уступов попытки охвата; несмотря на то, что фаланга в бою разорвалась на две части и в промежуток проникла неприятельская конница, наступление фаланги вызвало панику персидской армии, и все побежало.
Из дальнейших походов Александра самый замечательный — в Индию, причем он с армией перешел через Гиндукуш по перевалу, высотой около 14 тыс. фут., и на р. Гидаснес, летом 326 г., атаковал индийского царька Пора.
Александр располагал 6 тыс. пехоты и 5 тыс. конницы. Пор был несколько сильнее пехотой, но слабее конницей и, сверх того, располагал сотней боевых слонов. Слоны — "как городские башни", — образовывали центр; позади — "как городская стена" — стояла индийская пехота, явно имевшая характер вс рода войск; кавалерия — на крыльях. Македонская конница в начале боя одержала успех, но, столкнувшись с частью слонов, обратилась в бегство ("лошади испугались"; однако, македонцы были уже более года в Индии, и было время приучить лошадей к виду и реву слонов). Тогда Пор двинул слонов на фалангу. Произошел самый тяжелый для македонцев бой — много пехоты было потоптано. Но, в конце концов, удалось сбить стрелами и копьями часть вожатых и переранить слонов настолько, что они повернули или отказывались наступать. Как только атака слонов была отбита, сражение оказалось выиграно македонцами. В македонской армии было около 1000 убитых и несколько тысяч раненых. Слоны произвели на македонских генералов такое сильное впечатление, что с этого времени их начинают применять во всех армиях, где господствует военное искусство эллинов (у диадохов, у Пирра, карфагенян). Слоны в [47] течение трехсот лет играют довольно крупную роль на полях 23 больших сражений, появляясь в массах, иногда значительно превышающих сотню. Более всего они были действительны против конницы; выгоднее всего их было атаковать легковооруженной пехотой. После гражданских войн Юлия Цезаря эти "танки" древности совершенно исчезают из военного обихода.
Не забудь отметить ответ лучшим и влепить лукос :)