В I тысячелетии до н. э. огромные Центральной Азии от юга Монголии до Каспия населяли различные племена. Одно из них – гунны. В истории хорошо известно имя гуннов – историческое название этого исчезнувшего народа – хунну. По китайским источникам, слово «хунну», или «сюнну», т.е. «гунн» происходит от названия реки Орхон, находящейся в современной Монголии.
Основателем изучения истории хунну можно считать гениального автора «Исторических записок» Сыма Цяня, жившего во II в. до н. э. Текст «Ши-цзи» («Исторические записки») – наиболее старый источник о гуннах. Как известно, Сыма Цянь давал описание событий в «Исторических записках» до 99 г. до н.э. и сам был, таким образом, современником первых этапов истории гуннского племенного союза.
В китайских источниках об истории гуннов говорится, что гунны подчинили соседние племена, жившие по берегам Енисея и в горах Алтая.
Что же касается западных гуннов, названных так в отличие от своих восточных предков, то первое место принадлежит труду римского историка Аммиана Марцеллина, давшего красочное описание народа хунну. Марцеллин так описывает их:
« …все они отличаются плотными и крепкими руками и ногами, толстыми затылками и вообще столь чудовищным и страшным видом, что их можно принять за двуногих зверей или уподобить сваям, которые грубо вытёсываются при постройке мостов..»
«Гунны никогда не прикрываются никакими строениями, питая к ним отвращение как к гробницам… Кочуя по горам и лесам, они с колыбели приучаются переносить холод, голод и жажду; и на чужбине они не входят в жилища за исключением крайней необходимости; у них даже не считается безопасным спать под кровлей.
…но зато, как бы приросшие к своим выносливым, но безобразным на вид лошадёнкам и иногда сидя на них по-женски, они исполняют все свои обычные дела; на них каждый из этого племени ночует и днюет… ест и пьёт и, пригнувшись к узкой шее своей скотины, погружается в глубокий чуткий сон…».
Исторические источники по-разному описывают жизнь и нравы гуннов. А. Марцеллин подчеркивал их воинственность: «Не знают они над собой строгой царской власти, но довольствуются случайными предводительствами кого-нибудь из своих старейшин, сокрушая все, что им попадется на пути».
Римский историк Приск писал о гуннах: «После войны живут спокойно и беззаботно, каждый пользуется тем, что у него есть». Приск характеризует гуннов как мирный народ: «В особенности же обращают внимание своим искренним ласковым обхождением и любовью к ближнему».
Объяснение:
Після зазначених договорів Україна отримала політичну автономію в складі Росії. Однак царський уряд зразу ж почав поступово її обмежувати; до 80 - х років XVIII ст. останні залишки автономії були ліквідовані: у 1775 році козацтво, як клас, було ліквідоване. На Україну поширюється загальноімперські порядки, адміністративні закони і соціально - економічні умови, включаючи кріпосництво, її територія була поділена на губернії, або намісництва, з адміністративними і територіальними закладами.
У другій половині 18 ст. відбувається значне піднесення товарно - грошових відносин, поглиблюється соціальне розшарування населення, зростає виробництво із застосуванням найманої праці, розвиваються міста.
Перемога над Туреччиною у війнах 1768 - 1774 та 1787 - 1791 рр. забезпечила Російській імперії володіння Північним Причорномор'ям. Включення до її складу так званої Новоросії, яка згодом стала однією з частин української етнічної території, здійснювалося, насамперед, через воєнно - стратегічні міркування. Влада надавала пільги при поселенні на цій території і тому тут крім українців та росіян, поселилися також представники і неслов'янських народів.
Інакше відбувалися процеси етнічної консолідації в західних областях України (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття). Галичина після першого поділу Польщі була загарбана Австрією. Через деякий час Австрія захопила й Буковину. Закарпаття залишилося під владою угорських феодалів. Таким чином, у кінці 18 на початку 19 ст. основна маса населення західноукраїнських земель перебувала під подвійним гнобленням - австрійської монархії та польських, угорських, українських поміщиків та буржуазії.
Після возз'єднання Лівобережної і Правобережної України внаслідок другого і третього поділів Польщі та звільнення Північного Причорномор'я були створені умови, які забезпечили єдність економічного розвитку на значній території сучасної України, що сприяло прискоренню процесів етнокультурної консолідації українського народу.
Водночас Україна дедалі більше залучалася до єдиного загальноросійського ринку. Зміцненню міжнаціональних зв'язків сприяла також зростаюча соціальна і територіальна рухливість населення.
У 19 столітті на Україну поширюються загальноросійські рухи та тенденції в розвитку: піднесення часів війни 1812 року, декабристський рух та повстання 1825 року, загальноросійська криза феодально - кріпосницьких відносин та скасування у 1861 році кріпацтва. Після цього відбулася черга реформ Олександра ІІ: реформа освіти, адміністративна реформа тощо. Набувають поширення різні рухи: народництво (зокрема з цим рухом пов'язана Чигиринська змова 1881р.), москвофілів, космополітів та інші.
На фоні цього відбувається промислове зростання на Україні, збільшується капіталовкладення іноземців в економіку - бельгійці, німці тощо. Розвиваються нові галузі виробництва. Економічному піднесенню зокрема сприяло скасування кріпосного права - набувають поширення капіталістичні відносини. Так, до Першої світової війни Російська імперія входила до шести найбільш розвинених капіталістичних країн світу.
На Україну поширюються загальноросійські русифікаторські напрямки (Валуєвський циркуляр та Енський указ).
На Західній Україні важливою подією була революція 1848 - 1849рр. ("весна народів"), яка дала поштовх для розвитку культури, національному самовизначенню українців. У 1861 році відповідно до нової австрійської Конституції Галичина була автономною з власним сеймом. Відбувається створення товариств, які вели тницьку діяльність. На Західній Україні першою виникає Русько- Українська радикальна партія ( 1898р., засновник І.Франко).
Але не дивлячись на складні умови періоду кінця 18 - 19 століття, українська національна культура активно розвивається, набуває самобутніх рис.
Объяснение: