Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться»
Объяснение:
Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького — конституційний договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом, який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 5 квітня 1710 року. Від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко. Повинен був бути ратифікований шведським королем Карлом XII, в разі його перемоги в Північній війні. Написаний латиною і староукраїнською мовою[1][2][3]. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. Була чинною чотири роки, коли Пилип Орлик і Військо Запорозьке боролися за землі Гетьманщини. Збережено документ староукраїнською мовою в Москві та латиною у Швеції.
Титульна сторінка конституції староукраїнською мовою. Оригінал зберігається в Російському державному архіві давніх актів
Перша сторінка конституції латиною. Оригінал зберігається в Національному архіві Швеції
Перша сторінка конституції староукраїнською мовою
Остання сторінка україномовного оригіналу Конституції Пилипа Орлика, що зберігається у РДАДА (Москва) з оригінальним підписом Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького
ДВОРЯ́НЕ — (с 12 в. ) в удельно-княжеской Руси — младшие (в отличие от бояр) члены двора князя. В 14—15 вв. им соответствуют "дети боярские". С оформлением во втор. пол. 15—16 вв. великокняж. двора как особой служилой корпорации термин "Д. " стал означать чл. этой корпорации (в противоположность городовым детям боярским) . В 17 в. термин "Д. " получает всеобщее распространение, заменяя все др. обозначения служилых людей — феодалов. Указ о вольности дворянской 1762 и особенно Жалованная грамота рос. дворянству 1785 завершают оформление дворянства как привилегир. корпоративного сословия Рос. империи с комплексом особых прав и вольностей (освобождение от обязат. службы, от телесных наказаний, монопольное право на владение наследными землями, на занятие ряда гос. должностей и т. п.) . Несмотря на то, что согласно Табели о рангах получение определ. классных чинов давало права личного и потомств. дворянства, в 18—19 вв. решительно преобладало старинное потомств. дворянство, гордившееся своей родословной. В состав рос. дворянства включались и предст. нерус. феодалов тат. , груз. , польск. , нем. происхождения. С 19 в. идет прогрессирующий упадок дворянства, связанный с разложением помещичьего землевладения, особенно после реформы 1861, активизацией "третьесловного" класса разночинцев. Тем не менее вплоть до рев-ции Д. сохраняли господств. положение в адм. , воен. и придворной сферах.
снение: