В государстве франков правили так называемые «ленивые короли». Последних Меровингов так стали называть, потому что они практически не занимались управлением государства. Но на самом деле они просто не могли им управлять: несколько поколений реальная власть была у майордомов королевства Каролингов, на самом деле страной правили они, а Меровингам ничего не позволяли делать. Очередной майордом Пипин Короткий заручился согласием папы римского и стал королём сам, а последнего короля из династии Меровингов сделал монахом.
Объяснение:
Волинська земля найдовше перебувала під опікою Києва. Самостійницьку династію започаткував Ізяслав Мстиславович у 1146 р. Але єдиною державою Волинь не стала, розпавшись на окремі незалежні князівства. Тільки наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. князь Роман Мстиславич зумів не тільки об'єднати волинські уділи в одне князівство, а й створити велику державу, до якої ввійшли основні українські етнічні землі. Волинь, захищена від зовнішніх ворогів лісами, озерами, болотами, багата чорноземами, дикими звірами, мала розвинуте сільське господарство, різні промисли. Розташована на перехресті шляхів, вела прибуткову торгівлю з Литвою, Польщею, Західною Європою. Володимир перетворився на одне з найбагатших міст України. Тут були побудовані храми, монастирі, світські споруди.
Першим українським князівством, яке стало на шлях самостійності, було Галицьке. Воно відокремилося від Києва наприкінці ХІ ст. Економічному піднесенню краю сприяли чорноземи, діброви з великою кількістю звірів, соляні промисли, надзвичайно вигідне стратегічне те економічно-торговельне становище.
Галицьке та Волинське князівства займали північно-східні схили Карпат, а на південь від них – територію між ріками Дністер і Прут, тобто охоплювало всю сучасну Холмщину, Підляшшя, Берестейську і Белзьку землі, частину Лемківщини і Закарпаття. Тут були родючі землі в широких річкових долинах, а також великі лісові масиви і значні поклади кам’яної солі, яку вивозили в усі сусідні країни. На території Галицько-Волинської землі виникли великі міста:
Галич, Володимир-Волинський, Перемишль, Львів і т.д. Зручне географічне положення (сусідство з Угорщиною, Польщею, Чехією) дозволяло вести активну зовнішню торгівлю. Крім того, землі князівства знаходились у відносній безпеці від кочівників. Значний економічний підйом був основою могутності місцевих бояр, які вели постійну боротьбу за обмеження влади місцевих князівських династій і за незалежність від Київського великого князя.
Помираючи, Ярослав Мудрий заповів Галичину своєму внукові Ростиславу Володимировичу. Після смерті Ростислава залишилися сини – Рюрик, Василько і Володар. Вони зуміли стати законними спадкоємцями Галичини. Перший володів Перемишльською землею, другий – Теребовлянською, третій — Звенигородською. Брати вдало присмирили зовнішніх ворогів. Незабаром помер Рюрик, Василька осліпив Волинський князь Давид Ігорович. Таким чином Галичина опинилася в руках Володара, фактично засновника династії Ростиславичів, яка проіснувала понад сто років.
Син Володара Володимирко (1141–1153) переніс свою столицю з Перемишля в Галич. Хоробрий воїн, талановитий дипломат, він зумів поширити землі Галичини до Чорного моря.