Наиболее четко политическая позиция Ивана Мазепы обозначена в Конституции 1710 года, составленной, единомышленником и продолжателем его дела в эмиграции гетманом Филиппом Орликом. Своей актуальностью и высоким уровнем демократичности этот документ во многом предвосхитил идеи Французской революции.
Уже одно это должно предостеречь нас от односторонних оценок. Личность и деяния этого бесспорно выдающегося деятеля противоречивы и неоднозначны. Мазепа — человек европейской образованности, политик культуры барокко, с присущим ей вкусом к тонкой, запутанной интриге и высоким, декоративным эстетизмом, выразившимся не только в прекрасных, возведенных на его личные средства, храмах, но и в интимной сфере. Его жизнь — увлекательный авантюрный роман, не случайно он стал героем произведений поэтических гениев Дж. Байрона и А. Пушкина, В. Гюго и Ю. Словацкого, композиторов Ф. Листа и П. Чайковского, мастеров изобразительного искусства О. Верне и И. Репина, мыслителей и историков Вольтера и Н. Костомарова.
Иван Мазепа происходил из знатного украинского шляхетского рода Мазеп-Колединских, известного с первой половины XVI века. Один из его предков в 1544 году получил в ленное владение хутор Каменец под Белой Церковью (к югу от Киева), довольно быстро разросшийся в село, за которым закрепилось название Мазепинцы. Здесь, в родовом поместье, 20 марта 1639 года родился будущий гетман.
Его отец, православный шляхтич Степан-Адам Мазепа, был человеком высокообразованным. Он принимал активное участие в Освободительной войне под руководством Б. Хмельницкого, к которому был достаточно близок. Но по духу, да и по возрасту, большее взаимопонимание он находил с соратником и преемником Богдановой булавы Иваном Выговским. В 1654 году С.-А. Мазепа стал атаманом белоцерковского казачества, но промосковских настроений не разделял. После избрания гетманом И. Выговского Степан Мазепа по его поручению отправился в Варшаву для переговоров с королем Яном II Казимиром, закончившихся подписанием Гадячского соглашения. С.-А. Мазепа оставался сторонником польской ориентации, преобладавшей среди казацкой старшины Правобережья после Б. Хмельницкого, до конца своей жизни. Умер он в 1665 году.
Объяснение:
Так, можна.
Объяснение:
Колоніальне панування англійців в Індії відіграло подвійну роль. З одного боку, колоніальний режим позбавляв країну державної самостійності, підривав традиційні ремеслені виробництва, розоряв мільйони індусів. Система відкупів посилювала і без того тяжкий податковий гніт в "Імперії Великих Моголів". З другого боку, втягування Індії до орбіти світової торговельної діяльності Великої Британії, зацікавленість англійського торгового і банківського капіталу у створенні в багатомільйонній країні ринку збуту англійських товарів з необхідною інфраструктурою сприяли технічному і культурному прогресу. Будувалися великі порти, залізниці. Необхідність підготування кадрів нижчої і середньої ланок з місцевого населення призводила до появи шкіл та університетів (Бомбей, Калькутта, Делі, Мадрас).
З'являються місцева буржуазія, інтелігенція, яка вже прагне дати освіту своїм дітям у європейських університетах. Проникнення в Індію англійської мови відкриває можливість ознайомлення з європейською культурою, її політичними і правовими ідеями. Все це сприяє пробудженню національної самосвідомості, закладає основи національно-визвольного руху. Прагнення Великої Британії зберегти тут свої позиції шляхом залучення до управління країною місцевої еліти розширює діапазон політичної активності місцевого населення.