Наприкінці 50-х рр. Наддніпрянська Україна була найбільш розвинутою в економічній площині регіоном Російської імперії. Але подальшому економічному розвитку дедалі більше заважало існування кріпосного права. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію. Існування кріпацтва заважало також процесові розшарування селянства та формуванню суспільних верств селян-підприємців і сільських найманих робітників. До того ж міські підприємці та купці не мали можливості купувати землю, оскільки вона не була предметом вільної купівлі та продажу.
У середині століття поступово почали окреслюватися нові контури господарської спеціалізації регіонів Наддніпрянщини. У господарстві Півдня провідне місце замість вівчарства посіло вирощування пшениці на експорт. На Лівобережжі віддаленість від ринків збуту зернової продукції спричинила в південній частині перетворення на головне джерело прибутків тваринництво, в північній – тютюнництво й льонарство. Значні прибутки землевласникам Лівобережжя давало винокуріння. Правобережжя в 40-х рр. перетворилося на основний район виробництва цукру. Зменшення питомої ваги в господарствах Правобережжя зернових і розвиток цукробурякового виробництва стали відображенням змін, що відбувалися в економіці Наддніпрянщини.
Протягом першої половини ХІХ ст., коли освоювалися землі Півдня, тут переважало вівчарство, володарі маєтків Правобережжя спеціалізувалися на вирощуванні зерна, яке продавалося через чорноморські порти. Зернове господарство Правобережжя було засноване на кріпосній праці, на Півдні – переважало використання вільнонайманої робочої сили. Завдяки продажеві зерна більшість власників маєтків Правобережжя накопичила значні кошти і, а водночас, відбираючи землю в селян під зернові, спричинила появу великої кількості безземельних кріпосних селян. Внаслідок цього поміщики, орієнтуючись на наявний попит, вкладали гроші в будівництво цукрових заводів і закладали бурякові плантації, на яких працювали безземельні селяни. Розвиткові цукробурякового виробництва сприяли також гарні природні умови, великі лісові масиви, які давали паливо для заводів, і протекційна політика російського уряду. Все це забезпечувало цукрозаводчикам високі прибутки.
Объяснение:
В 1812 году император французов Наполеон Первый Бонапарт напал на Российскую Империю. Первоначально французской армии сопутствовал успех, а русская армия всё больше и больше отступала. Зимой Наполеон вошёл в Москву, однако город был оставлен его жителями и практически все продовольствия оттуда были вывезены. Потом кто-то поджёг город. Есть много теорий по этому поводу, но вероятнее всего это сделали партизаны по поручению генерала Михаила Кутузова. Голодные и утомлённые французы решили покинуть Москву, вернуться обратно во Францию и спланировать новое нападение. Французы до этого шли по Смоленской дороге, разоряя всё на своём пути. На той дороге уже ничего не осталось. Поэтому они хотели вернуться по другой дороге, где были сёла которые можно было ограбить и набрать продовольствия. Однако русская армия во главе с Михаилом Кутузовым заставила их возвращаться по старой Смоленской дороге. Многие французы так и не вернулись обратно домой, убитые голодом, холодом или партизанскими отрядами, сопровождавшими их.
Итог: французское войско было разгромлено. Данное поражение перевернуло ход событий в Наполеоновских войнах. Франция перешла к защите границ своей империи. После этого поражения многие государства Европы вновь присоединились к анти-наполеоновской коалиции. А анти-наполеоновская коалиция перешла в наступление