змін у цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 8 березня 2020.
Королівство Русь (Королівство русинів, Королівство Руси, Королівство Руське; лат. Regnum Rusiae, Regnum Ruthenorum) — уживана в латиномовних джерелах, переважно у XIV столітті, назва Галицького князівства[1]. Пізніше під впливом цієї назви Галичину стали ототожнювати з Руссю (у вузькому значенні цього слова). У західних пам'ятках більш раннього часу інколи королівством неофіційно називали всю Руську державу (Київську Русь), а її великих князів іменували королями.
Кордони Королівства Руського (1300)
Печатка Юрія Львовича, короля Руси (лат. Regis Rusie)
Коронованими королями Русі були Данило Романович (з 1253) і Юрій Львович (останній на аверсі маєстатичної печатки названий «Rex Rusiae» — король Русі, а на реверсі — «Dux Ladimiriae» — князь Володимирії). У своїх грамотах Юрій II титулувався «князем всієї Малої Русі» або «князем Руського королівства».
В іспанській «Книзі знань» фігурує Львівське королівство (Leon); частину тексту, де йдеться про це, деякі історики датують 1303—1306.
Після захоплення у 1349 році Королівством Польським Галицької землі польському королю Казимирові III довелося враховувати традиції самостійного державного існування Галицько-Волинського князівства та Руського королівства. У низці документів за 1350—1358 роки Казимир III титулував себе не лише королем Польщі, а й володарем Королівства Русі. Крім того, він випускав окрему монету для Руського королівства — руський грошик. Усе це свідчить, що питання про державно-правову форму анексії Галицького князівства, яке в Західній Європі прирівнювали до королівства, на той час не було остаточно вирішеним. Як відзначив польський історик Юзеф Сєрадзький (Józef Sieradzki, 1900—1960[2]), Казимир III уважав вигідною для себе персональну унію двох рівноправних королівств (Польщі і Галицької Русі), об'єднаних особою одного монарха. Однак незабаром перемогла репрезентована польською політичною елітою тенденція до беззастережного включення «Руської землі» (terra Russiae) до Корони Польської як її складової частини. Вживаний не лише в західноєвропейських і угорських, а й у польських актах і хроніках термін «Королівство Руське» засвідчує, що завойовані Польщею галицькі волості сприймалися поляками як окреме політичне утворення, відмінне як етнічно, так і культурно від решти Польського королівства.
1372 року король Угорщини і Польщі Людовик Угорський, представник Анжуйської династії Капетингів, передав Королівство Русі «з містами й населенням у вічне управління» князю Владиславові Опольському.
1387 року встановилося довготривале панування Польщі на теренах Руського королівства. На чолі польського війська, яке здійснило анексію, була поставлена королева Ядвіга — дочка короля Людовика Угорського, а не її чоловік — Владислав II Ягайло[3]: спадкові права Ядвіги на угорську корону полегшували полякам усунення з повітів Галичини угорських старост. Незважаючи на підпорядкування Королівства Русі Польщі, Угорщина і далі претендувала на територію королівства (іменуючи його Королівством Галичини та Володимирії (Ґаліції і Лодомерії))
Объяснение:
Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіп Каллімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса - вихователя дітей короля Казимира Ягеллончика.
Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для до академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед - математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.
В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьоеа у 1491-1495 рр. навчався Миколай Копернік (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М. Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи.
У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415-1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М. Бельського, М. Кромера, Л. Гурницького.
Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Остророга (1436-1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.
Значного поширення набула бібліотечна справа. Так, велику бібліотеку мав король Сигізмунд II Август, збирачем і знавцем літератури був архієпископ Львівський Гжегож із Санока. У Познані, Кракові, Гданську, Торуні, Ракові у школах і гімназіях створюються перші бібліотеки. Стиль Ренесансу поступово поширився в польській архітектурі. Саме в цей період будуються такі архітектурні перлини, як Вавельський королівський замок у Кракові, Сигізмундова каплиця - усипальниця Сигізмунда І, каплиця родини великих магнатів Фірлеїв у Бейсце.
Розквіт скульптури пов'язаний з ім'ям видатного майстра Віта Ствоша, який у 1477-1489 рр. створив справжній шедевр - дерев'яний різьблений вівтар у Маріацькому костьолі у Кракові. Відомим є також його оздоблення гробниці Казимира Ягеллончика на Вавелі (1492 р.)
Духом Відродження пройняті живописні полотна "Різдво Марії" та "Благовіщення" з вівтаря Скорботної Богоматері у Краківському соборі тощо.
Объяснение: