У 1230-х роках Міндовг став наймогутнішим серед усіх литовських князів. Приєднавши у 1230-1240-х роках західноруські землі (Полоцьк, Вітебськ), Міндовг поклав початок Великому князівству Литовському та став його першим великим князем. Проте його політичні амбіції на цьому не вичерпалися – у 1251 році Міндовг разом зі своєю дружиною Мартою приймають хрещення західного обряду, а вже у 1253 році за наказом Папи Римського Іннокентія IV отримують титул короля та королеви Литви. Таким чином держава Міндовга вийшла на європейську арену як рівноправний гравець, проте такий стан речей лишався недовго. Військові конфлікти з Тевтонським та Лівонським орденами, походи на Польщу, невдоволення литовського населення католицькими місіонерами викликали розлад у відносинах Литви із Заходом у цілому та папською курією зокрема. Тому 1255 року Папою Римським Олександром IV було оголошено хрестовий похід проти Литви. Такий заклик повторювався ще декілька разів. Існують відомості, що у відповідь на таку політику Папи Міндовг зрікся християнства близько 1261 року. Його ж син зробив це ще раніше – у другій половині 1250-х років Войшелек зрікся корони та католицизму, прийняв православ’я та відправився в паломництво на гору Афон. Сам Міндовг, будучи в неладах із усіма сусідами, був вбитий змовниками в 1263 році.
Міндовг цікавий у розрізі історії Русі-України декількома фактами:
За його правління Литва захопила частину руських земель.
У руських літописах згадується держава «Литва Міндовга».
Тісні політичні зв’язки Міндовга та Данила Галицького.
У цей період були здійсненні перші серйозні та задокументовані контакти Русі та Литви, при чому як у військовій, так і в політичній площинах.
Після Міндовга литовським князем на деякий час став син Данила Галицького Шварно. Далі княжив Тройден, проте в українській історії Литва виходить на перші ролі за часів великого князя Гедиміна (Гедимінаса) – засновника правлячої литовської династії Гедиміновичів.
У якому році Міндовг охрестився?1250 р.1251 р.1253 р.1255 р.
У III ст. до н.е. в Римській імперії починається тривала криза. Дедалі рідше збиралися народні збори і до III ст. н.е. зовсім зникли. Сенат уже не розв'язував важливих проблем держави. У провінціях постійно було неспокійно. Повставали не тільки підкорені народи, а й легіони, які повинні були тримати їх у покорі. Частина провінцій проголосила незалежність. Армія – опора імператорського Риму – втратила боєздатність і дисципліну.
Объяснение: