Це події першого хрестового походу.
Першими в похід вирушили численні бідні городяни й селяни з Франції і Західної Німеччини. Вони об'єдналися у 5 - 6 загонів, що налічували 60 - 70 тис. осіб. Погано озброєні і без запасів їжі, вони займалися дорогою жебрацтвом і грабежем.
Бідняки дісталися Константинополя і візантійський імператор поспішив переправити пі загони до Малої Азії, які в основному там загинули від турків-сельджуків.
Слідом за бідняками вирушили загони рицарів під керівництвом багатих феодалів ч Франції. Італії, Німеччини. Похід здійснювали в напрямі столиці Візантії, звідки переправилися в Малу Азію, де у вирішальній битві розбили турків-сельджуків. у 1099 р. підійшли до Єрусалима, обложили його і віяли штурмом, вчинили жахливу різанину та погром.
Хрестоносці завоювали все східне узбережжя Середземномор'я, забудували ці території феодальними замками, заснували свої держави:
графство Елеське — у Північній Месопотамії;
Антіохське князівство — в Північній Сирії;
графство Триполітанське — на Сірійському узбережжі;
Єрусалимське королівство — в Південній Сирії та Палестині.
А це четвертий , основні події
Був організований римським папою Інокентієм Ш. Він мав на мсті підпорядкування православної церкви і ліквідацію патріаршества у Константинополі.
Хрестоносці вирушили в похід морем, найнявши кораблі у Венеції. Вони штурмом оволоділи Константинополем і пограбували місто (1204 р.). На території Візантії заснували Латинську імперію (проіснувала до 1261 р.
Після падіння Константинополя рух хрестоносців пішов на спад.
У 1,212 р. Інокентій ГІГ оголосив про те, що Єрусалим можуть звільнити лише діти, оскільки вони не обтяжені гріхами. Багато дітей померло в дорозі від холоду і голоду.
У Марселі зібралося майже 10 тис. дітей з усіх областей Франції, яких судновласники почали перевозити на Схід. В Александрії Єгипетській більшість дітей було продано в рабство до турків. Така сама доля спіткала і німецьких дітей. Турки стали комплектувати з хлопчиків загони яничар, а дівчат продавали в гареми емірів.
Греческая колонизация — масштабное расселение древних греков по берегам Средиземного и Чёрного морей. Эпоха греческой колонизации охватывает VIII—VI вв. до н. э., время формирования полисного строя[2]. В Греции этот процесс получил название «великая греческая колонизация»
Дорийцы и ионийцы распространяются по северному побережью Средиземного моря, далее они оказываются и в Чёрном море.
Однако греки не занимались открытием новых земель, а следовали уже проторенными путями финикийцев, вытесняя предшественников. Кроме того, они не исследовали новые земли вглубь, ограничивая своё присутствие побережьями.
Существовавшее в крито-микенский период политическое единство Греции не было восстановлено. Множество полисов, контролирующих свои территории, имело самые разнообразные управления: тирания, олигархия (в том числе тимократия) и демократия.
Объяснение:
Объяснение:
Будучи видатним політиком, Гай Юлій Цезар був, в першу чергу, непересічною людиною, в характері якого поєднувалися мужність з тонким естетизмом, літературний талант з прагненням до необмеженої влади, щедрість зі злопам’ятністю, байдужість до їжі та алкогольних напоїв з сексуальною вседозволеністю. Зараз важко визначити, чого в ньому було більше – пороків або чеснот, але як би там не було – складний сплав суперечливих якостей характеру зумовив успіх Цезаря на політичному поприщі і досягнення ним кінцевої мети – перетворення республіки в імперію.
Найголовніше звершення Цезаря – це не численні перемоги над галлами і бриттами, а завоювання їм рідній Італії і встановлення в державі особистої диктатури, що було б неможливо без перемоги над Помпеєю і придушення опору республіканців – захисників старих римських традицій. Талановитий воєначальник Помпеї, отримав безліч перемог, що розбив війська 22 східних царів, був для Гая Юлія єдиним конкурентом в боротьбі за одноосібну владу над Римом.
Цей видатний діяч стародавнього минулого гідний похвали, бо з Гая Юлія Цезаря почалася не тільки епоха римських імператорів, а й епоха європейської монархії, яка теж була тісно пов’язана з уявленнями про божественне походження королівської влади. Ера християнства, що невпинно насувалася на континент, вимагала політичної моделі, в якій єдиний володар був би намісником єдиного Бога на землі. Саме завдяки Цезарю духовна і світська влада у подальші часи були тісно переплетені, і певною мірою були віддзеркаленням один одного, подібно до того, як відбивається сам в собі двоголовий орел на візантійському, а пізніше і російському державному гербі.