Соседями России во второй половине XVI века были следующие территории.
1) С востока и юга: ордынские ханства – осколки моноголо-татарского государства (Сибирское, Казанское, Астраханское, Крымское ханства и Ногайская орда).
2) С запада и севера: королевство Швеция, Ливонский орден, Великое княжество Литовское (позже – Речь Посполитая).
3) Казанское и Астраханское ханства уже были слабыми, Казань во многом зависела от Москвы уже с конца XV века.
4) Самым опасным противником из татарских ханств было Крымское, во второй половине XVI века бывшее в вассальной зависимости от Османской империи.
5) С Ливонским орденом ещё Иван III в начале XVI века заключил договор о выплате дани, однако к середине XVI века Орден заключает союз с Великим княжеством Литовским и отказывается от выплат в пользу России.
Перед Россией стояли задачи выхода на волжский торговый путь (его занимали татарские ханства), обеспечить безопасность на южных границах, укрепиться на Балтийском море (интересные для России территории были заняты Ливонским орденом).
Сарматы:
Находка золотой женщины (из записок Геродота).Это доказывает то,что и мужчины и женщины могли заниматься военным делом.Были найдены сакские курганы: Бесоба,Сынтас,Кумисай.Для них характерны курганные захоронения,акинаки, "звериный стиль".
Массагеты:
Информации о памятниках массагетов очень мало.Известно,что культура ранних кочевников была идентична. В области проживания Массагетов (ЮК) были найдены Берельские курганы и могильник Талды II.
Различия в памятниках ранних кочевников практически не было.Всё было примитивно и просто.В некоторых местах и вовсе кроваво (религия, племенные отношения и проч.)
Кри́мське ха́нство (крим. Qırım Hanlığı, قريم خانلغى), самоназва — Престольний Крим та Половецьке поле (крим. Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq, Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к[⇨]) — станово-представницька монархічна держава кримської династії Ґераїв. Існувала у 1441–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, визнала Османського султана як халіфа мусульман. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу. У кінці XV та на початку XVI століття, до коронації Івана Грозного[1], вважалася єдиним спадкоємцем Золотої Орди, на підтвердження чого Литва, Польща, Московія сплачували Кримському ханству данину, та на вимогу завжди виставляли свої війська. Протягом XV — XVIII століть проводила перманентні каральні походи проти північних сусідів, яких вважала васалами — запорозьких козаків, Литви, Королівства Польського, Московії і донських козаків. Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року здобула повну незалежність як від Туреччини, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором. 1783 року Кримське ханство анексоване Російською імперією у результаті воєнної кампанії.