Держава визначає стратегію розвитку зовнішньої торгівлі, регулює її різні блоки, встановлює і вдосконалює механізми стимулювання зовнішньої торгівлі. На всіх етапах
регулювання розвитку зовнішньої торгівлі держава використовувала планування (директивне, індикативне) з використанням ринкових механізмів [1, с.81]. На всіх етапах розвиток
зовнішньої торгівлі тісно ув’язувався із загальнодержавними планами розвитку економіки
КНР, із завданнями її модернізації і розвитку. Зовнішньоторговельний чинник в руках держави був вельми ефективним інструментом здійснення індустріалізації країни, її подальшої
модернізації, нової індустріалізації на основі інноваційних механізмів.
Державні органи КНР використовують широкий арсенал прийнятих в міжнародній практиці
тарифних і нетарифних інструментів. Разом з тим використовується арсенал методів, які можна визначити як специфічно китайські, зокрема, поєднання відкритих і протекціоністських
заходів тарифної політики. При цьому митні тарифи розділяються на загальні і преференційні.
В китайській практиці використовуються і тимчасові, і спеціальні імпортні мита, два види
експортних квот, діють системи обкладення імпортних товарів внутрішніми податками
тощо [11]. Можна констатувати, що поступова лібералізація у сфері державного регулювання зовнішньої торгівлі сприяла, разом з продуманою системою протекціоністських заходів,
динамічному розвитку зовнішньої торгівлі Китаю після вступу до СОТ.
Объяснение:
Ханская власть не всегда передавалась по наследству, хан избирался султанами из числа султанов. На выборы хана приглашались знатные представители всех родов. Главы родов (рубасы) сажали избранного ханом на белую кошму. Собравшиеся делили между собой весь скот хана, эта традиция называлась «ханталапай» («ханская дележка»). Хан отныне имел право жить за счет народа На ханский титул имели право претендовать только потомки Чингисхана. В каждом из трех жузов избирался хан. Между владениями не было четких границ. Военные отряды хана, которые пасли его скот и в хозяйстве - толенгиты. Регулярного войска не было, собирали родоплеменные народные ополчения. Ими командовали хан, батыры и бии. Казахские ханы устанавливали места и маршруты сезонных кочевий. Вслучае военной угрозы роды, не дожидаясь распоряжений хана, сами меняли места зимовок и жайляу. Вмирное время перекочевка без согласия хана не Разрешалась. Нарушители платили штраф. Правящие родами бии и батыры были ответственными перед ханом. В XVI-XVII веках социальный состав представлял собой классовую структуру феодального общества Казахское ханство делилось на два класса - класс феодалов (белая кость) и класс крестьян - шаруа (черная кость).Класс феодалов состоял из потомков Чингисхана, родовой и племенной знати, ханов и султанов. К ним примыкали Представители патриархально-феодальной знати - эмиры или беки, баи, батыры. Рядовые скотоводы и земледельцы были обязаны ежегодно отдавать ханам и султанам двадцатую часть своего имущества в виде скота, продуктов питания, обеспечивать войска снаряжением и продовольствием. Высшая иерархия мусульманских религиозных служителей - ишаны, имамы, хаджи - тоже принадлежали к господствующему классу и пользовались привилегиями. Одной из форм классовой борьбы народных масс были откочевки.