Феодально-раздробленное государство: 3, 4, 6, 10, 12
Централизованное государство: 1, 7, 9, 13
Абсолютная монархия: 2, 5, 8, 11, 14, 15
Пункты, где перечислены ограниченные права короля и преобладающие права дворянства относятся к феодально-раздробленному государству. Сюда относятся пункты 3 (король ограничен своим доменом), 4 (крупные феодалы набирают силу и увеличивают раздробленность), 6 (король равен в правах с феодалами), 10 (каждый феодал действует в своих целях, в том числе и в военных действиях) и 12 (пункт повторяет пункт 4).
Пункты, где перечислена общность и унифицированность государства, относятся к централизованному государству. Сюда подходят пункты 1 (общий язык), 7 (общие законы), 9 (общая экономика и политика) и 13 как следствие из 9 (центральная экономическая политика позволяет развивать города, торговлю и промышленность).
Все пункты, где перечислены преобладающие права короля относятся к абсолютной монархии. Сюда относятся пункты 2 (король управляет законодательной властью), 5 (король лично определяет судебную систему), 8 (король считается главным над каждым жителем государства), 11 (король управляет церковной властью), 14 и 15 (король лично управляет экономикой).
Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів історії людства. З самого початку людина почала будувати свою поведінку й відносини з іншими людьми, дотримуючись елементарних прав та обов'язків у колективі (роді, племені).
Розвивалися людина, суспільство, в якому вона жила, змінювалися уявлення про власні права та обов'язки. У правах людини відображалися моральні, етичні, релігійні, культурні та інші правила — норми.
Джерелами первісних уявлень про права людини є стародавні релігійні тексти, у яких сформульовано чимало гуманістичних принципів і норм загальнолюдського характеру, та твори давньогрецьких і китайських філософів, у яких сформульовано ідеї людських прав.
Перше закріплення низки ідей щодо прав людини у законодавстві здійснено у Великій хартії вольностей, яку підписав 1215 р. король Іоанн Безземельний внаслідок угоди між ним і повсталими проти нього англійськими баронами. У цьому документі захищалися права на приватну власність, недоторканність та свободу особистості від абсолютизму, принцип недоторканності особи, право людини на вільне пересування. 1689 р. у Великій Британії прийнято Білль про права, що став юридичною основою конституційної парламентської монархії у Великій Британії і в якому закладено основи демократичного парламентаризму (вільні вибори членів парламенту, їх недоторканність).
На українських землях питання прав людини та їх захисту порушувалися в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних
тягарів, угисків і надмірних вимог, бо відштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого".
У Конституції Пилипа Орлика закріплено принцип розподілу влади, обрання влади вільним волевиявленням населення. У разі повернення Орлика в Україну обіцялося відновити козацькі права, зберегти привілеї міст, полегшити податковий тягар селянам, надати державну до вдовам, сиротам та іншим соціально не захищеним верствам населення.
Конституція Пилипа Орлика залишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, хоча реальної сили так і не набула.
Еволюція уявлень про права людини в історії людства