В первой половине III тысячелетия до нашей эры сложился монументальный стиль египетского искусства, выработались изобразительные каноны, которые потом свято оберегались на протяжении веков. Их постоянство обусловлено особенностями развития древнеегипетского общества, а также тем, что искусство Египта было составной частью культа, заупокойного ритуала. Оно столь тесно связано с религией, обоготворявшей силы природы и земную власть, что трудно понять его образную структуру, не имея общего представления о религиозно-обрядовых обычаях египтян.
В этот период создаются такие архитектурные сооружения как Великие Пирамиды и Большой Сфинкс.
Искусство Древнего Египта было тесно связано с религией и мифологией. Все произведения искусства создавали по строгим правилам — канонам. В честь богов воздвигали грандиозные храмы. В скульптуре и живописи их изображали как в человеческом облике (солнечный бог Амон-Ра, властитель загробного мира Осирис и его супруга Исида — богиня любви и материнства, богиня справедливости и космического порядка Маат и др.), так и в виде животных или людей с головами животных (Гор — в образе сокола; бог мудрости, правосудия и письменности Тот — птицы ибиса; покровитель бальзамировщиков и проводник умерших в загробное царство Анубис — шакала; богиня войны, болезней и покровительница врачевателей Сехмет — львицы и т. д). В отличие от других культур Древнего Востока, египтяне подчёркивали в образах богов не устрашающе-ужасные черты, а величие и торжественность. Фараонов почитали как живых богов. Искусство было ориентировано на потустороннюю жизнь. Египтяне верили в продолжение жизни после смерти, если будет сохранено тело. Тела умерших обрабатывали специальными составами, превращавшими их в мумии. По представлениям египтян, после смерти продолжали существовать жизненные сущности человека. Одна из них — Ба, жизненная сила — изображалась в виде птицы, вылетающей из уст умершего.
Объяснение:
Відповідь:
Пояснення:
Олігархічне державне утворення на північному сході Європи з 1136 по 1478 рік із центром у Великому Новгороді, правлячу верхівку якого складало велике боярство. У період найбільшого розквіту крім власне Новгородської землі включала також території від Балтійского моря на заході до Уральських гір на сході й від Білого моря на півночі до верхів'їв Волги та Західної Двіни на півдні
Існує думка, що новгородське пристрій становить споконвічне виняток із загального ладу давньоруських держав і те що його особливості можна пояснити тільки запозиченням установ західноєвропейських вільних міських громад, а особливо ганзейских. Деякі історики вважають, що ще в середині XII ст. Новгород отримав від перших князів особливі привілеї на самоврядування; але і тоді вже книжкові люди сумнівалися в існуванні таких привілеїв. Самі жителі Новгорода постійно посилалися на грамоти Ярослава. Але такі привілеї не існує і, напевно, не існували ніколи. Місцеві причини, що направили тут загальноросійське державний устрій в бік переважання віча, полягали в географічному положенні землі і в зносинах з південнонімецьким міськими громадами. Країна, зайнята новгородцями і кривичами, несприятлива по злиднях грунту для землеробства, вельми сприятлива за багатством торгових шляхів для торгівлі. Торгівля викликає зосередженість населення у великих міських громадах, що і сприяє переважному розвитку вічового початку, т. Е. Переважанню середнього класу. Торгівля ж приводила новгородців в зіткнення з вільними ганзейскими громадами. Чи не запозичуючи від них нічого прямо і безпосередньо, громадяни згаданих земель не могли не зазнати непрямого впливу цих останніх.