У 1370 р. помер без нащадка чоловічої статі останній польський король з династії П'ястів Казимир III Великий. Престол успадкувала його онука Ядвіґа, але, згідно з польськими звичаями, влада могла бути обійнята лише по мечу — королева царствує не правлячи. За чоловіка для юної Ядвіги після довгих дебатів Пани радні вирішили за найвигіднішого партнера по боротьбі з німецьким Орденом — тодішнього великого князя литовського Ягайла Ольгердовича. Платою за польську корону мусило стати визнання її зверхності над землями Великого князівства. Така акція зміцнювала розхитану власними внутрішніми суперечностями Польщу і влаштовувала Ягайла, позиції якого в Литві складалися досить непевно. Передсмертна воля Ольгерда, що вмираючи (1377), заповів престол не комусь із старших синів, а молодшому, та ще й від другої жінки Ягайлові, викликала напругу всередині клану русифікованих Ольгердович
У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, спираючись на підтримку українських, білоруських і литовських феодалів, які шукали зближення з Москвою в антиординській боротьбі, захопив Вільно й усунув Ягайла від влади. Однак з до Тевтонського ордену Ягайло вже у липні 1382 р. відновив свою владу і полонив Кейстута та його сина Вітовта. Через кілька днів Кейстут був задушений у підземеллі Кревського замку. Вітовту вдалося втекти у Пруссію, звідки він розпочав активну боротьбу з Ягайлом за великокнязівську владу. У 1384 р. Ягайло уклав з Вітовтом мир і зобов'язався віддати йому усі землі його батька. Але становище Ягайла залишалося непевним, загроза його владі з боку удільних князів не була усунута, тривав наступ Німецького ордену. За цих умов Ягайло вирішив укласти союз з Польщею. Польські пани, зі свого боку, були зацікавлені в об'єднанні Польщі та Литви, сподіваючись з до литовсько-руських збройних сил відбити наступ німецьких рицарів, повернути собі загарбане ними я і нейтралізувати спроби Литви оволодіти Галичиною та Західною Волинню. Крім того, підштовхуване Римом католицьке духовенство Польщі сподівалося поширити католицтво на литовські,українські та білоруські землі.
15 серпня 1385 р. у Креві (нині містечко Гродненської обл. в Білорусі). був підписаний договір між польськими послами і Ягайлом, а також його братами Скиргайлом, Корибутом, Вітовтом і Лугвенем, що репрезентували литовських удільних князів. Ягайло зобов'язався прийняти католицтво й хрестити все литовське населення, приєднати до Польщі всі литовські, українські й білоруські землі. Це була спроба об'єднати два мало схожі між собою державних організми. Велике князівство Литовське мало нкорпоруватися у склад земель польської корони. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім'я Владислава, одружився з польською королевою Ядвігою і в березні був коронований польською короною. Кревська унія стала реальною загрозою державній самостійності Великого князівства Литовського й збурила гостру протидію литовсько-білорусько-української знаті. Вже навесні 1385 р. князь Андрій Ольгердович Полоцький розпочав воєнні дії проти Ягайла на Вітебщині. Найбільш активно проти Ягайла виступив енергійний і честолюбний Вітовт (1392—1430), незадоволений своїм підлеглим становищем при двоюрідному братові. Усобиця закінчилась договором в Острові (1392), згідно з яким Вітовт одержав Троки та інші волості Кейстута у корінній Литві, зберігаючи одержану раніше Луцьку волость на Волині. Разом з цим, на нього покладалася, за висловом польського середньовічного історика Длугоша, «вся управа земель литовських і руських», тобто він став фактичним намісником Ягайла у Великому князівстві Литовському
Зарождение и формирование первых городов-поселений в Древнем Египте происходило на рубежепалеолита (в долине Нила до 5-го тыс. до н. э., когда процветали такие формы хозяйствования как охота,рыболовство, собирательство) инеолита (в долине Нила с 5-го по 3-е тыс. до н. э., когда стали постепенно развиваться земледелие искотоводство).
Древнее население Египта переходя к оседлому образу жизни постепенно формировало сельскохозяйственные общины, которым были необходимы центры складирования и перераспределения продуктов земледелия, а также места укрытия от внешней опасности. Возникновение таких центров и стало прототипами будущих городов. Культуры сельскохозяйственных общин в этот период представлены в Нижнем Египте — Фаюм А, Меримде, Эль-Омари, Маади-Буто и в Верхнем Египте — Тазийской, Бадарийской,Амратской (НакадаI), Герцейской (Накада II) и Семайнийской (Накада III) культурами.
В этих укреплённых поселениях, где укрывались на ночь работавшие днём в полях крестьяне, а также занимавшиеся скотоводством и охотой общинники, начинали развиваться такие классы в обществе, как торговцы, ремесленники и чиновники, а также здесь находились представители власти, которые оказывались всё более привязаны к этому «городу-месту» (егип. is-t — один из древнеегипетских терминов означавших место, где находилась власть).
Нидерландская революция 16 в. в Нидерландах исторических (в средние века область на северо-западе Европы на территории современных Бельгии, Нидерландов, Люксембурга и части северо-восточной Франции). Сочетала освободительную войну против абсолютистской Испании с антифеодальной борьбой. Быстрое развитие капиталистической мануфактуры в металлургии, горном деле и других новых отраслях, распространение предпринимательства в сукноделии, рыболовстве, кораблестроении выдвижению новых промышленных центров (Амстердам и другие). Главным препятствием дальнейшего развития капиталистических отношений стали испанское дворянство и династия Габсбургов, опорой которых в Нидерландах была католическая церковь. Знаменем оппозиционных сил стало реформационное учение — кальвинизм. В 1560-х гг. кальвинистские проповеди собирали толпы людей. Политика Филиппа II вызвала выступления нидерландского дворянства и аристократии во главе с принцем Вильгельмом Оранским. В апреле 1566 г. дворяне подали в Брюсселе испанской наместнице Маргарите Пармской петицию с требованием прекратить религиозные гонения населения страны и созвать Генеральные штаты. Власти не выполнили эти требования. В августе во Фландрии вспыхнуло иконоборческое восстание, обращённое против католической церкви: погромам подверглись около 5500 церквей и монастырей. Маргарита Пармская ввела ограниченную свободу кальвинизма. Летом 1567 г. в Нидерланды вторглись испанские войска под командованием герцога Альбы, который в 1567—73 гг. подверг репрессиям свыше 11 тыс. чел. (в том числе были казнены лидеры дворянской оппозиции, графы Эгмонт и Горн). Народные отряды лесных гёзов (партизан) истребляли испанских солдат, морские гёзы громили испанские суда и опорные торговые пункты на побережье. Из Германии начал борьбу с Альбой Вильгельм Оранский, однако вторжения войск принца в Нидерланды кончались поражениями. Введённый в 1571 г. Альбой налог алькабала (налог на торговые сделки) послужил одним из поводов к всеобщему восстанию. 1 апреля 1572 г. морские гёзы овладели городом Брил. Успехи революционных масс на Севере, провал репрессивной политики Альбы (в 1573 г. испанские власти отозвали его из Нидерландов усилению антииспанского сопротивления на Юге. В 1576 г. Генеральные штаты всех нидерландских провинций стали основным органом страны. В ноябре 1576 г. обнародовано Гентское умиротворение — соглашение между северными (кальвинистскими) и южными (католическими) провинциями Нидерландов. Оно провозгласило восстановление политического единства страны, но формально была сохранена власть Филиппа II Испанского. В 1579 г. возникли противоборствующие союзы провинций (Аррасская и Утрехтская унии). Однако Вильгельм Оранский настаивал на проведении политики компромиссного объединения всей страны. В 1581 г. Генеральные штаты объявили о низложении Филиппа II и провозгласили Нидерланды независимыми от Испании. Военные силы северных провинций во главе с Морицем Оранским нанесли испанским войскам тяжёлое поражение. В 1609 г. было заключено Двенадцатилетнее перемирие: Испания признала фактически независимость Республики Соединённых провинций государства на севере Нидерландов
ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ВІТОВТА
У 1370 р. помер без нащадка чоловічої статі останній польський король з династії П'ястів Казимир III Великий. Престол успадкувала його онука Ядвіґа, але, згідно з польськими звичаями, влада могла бути обійнята лише по мечу — королева царствує не правлячи. За чоловіка для юної Ядвіги після довгих дебатів Пани радні вирішили за найвигіднішого партнера по боротьбі з німецьким Орденом — тодішнього великого князя литовського Ягайла Ольгердовича. Платою за польську корону мусило стати визнання її зверхності над землями Великого князівства. Така акція зміцнювала розхитану власними внутрішніми суперечностями Польщу і влаштовувала Ягайла, позиції якого в Литві складалися досить непевно. Передсмертна воля Ольгерда, що вмираючи (1377), заповів престол не комусь із старших синів, а молодшому, та ще й від другої жінки Ягайлові, викликала напругу всередині клану русифікованих Ольгердович
У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, спираючись на підтримку українських, білоруських і литовських феодалів, які шукали зближення з Москвою в антиординській боротьбі, захопив Вільно й усунув Ягайла від влади. Однак з до Тевтонського ордену Ягайло вже у липні 1382 р. відновив свою владу і полонив Кейстута та його сина Вітовта. Через кілька днів Кейстут був задушений у підземеллі Кревського замку. Вітовту вдалося втекти у Пруссію, звідки він розпочав активну боротьбу з Ягайлом за великокнязівську владу. У 1384 р. Ягайло уклав з Вітовтом мир і зобов'язався віддати йому усі землі його батька. Але становище Ягайла залишалося непевним, загроза його владі з боку удільних князів не була усунута, тривав наступ Німецького ордену. За цих умов Ягайло вирішив укласти союз з Польщею. Польські пани, зі свого боку, були зацікавлені в об'єднанні Польщі та Литви, сподіваючись з до литовсько-руських збройних сил відбити наступ німецьких рицарів, повернути собі загарбане ними я і нейтралізувати спроби Литви оволодіти Галичиною та Західною Волинню. Крім того, підштовхуване Римом католицьке духовенство Польщі сподівалося поширити католицтво на литовські,українські та білоруські землі.
15 серпня 1385 р. у Креві (нині містечко Гродненської обл. в Білорусі). був підписаний договір між польськими послами і Ягайлом, а також його братами Скиргайлом, Корибутом, Вітовтом і Лугвенем, що репрезентували литовських удільних князів. Ягайло зобов'язався прийняти католицтво й хрестити все литовське населення, приєднати до Польщі всі литовські, українські й білоруські землі. Це була спроба об'єднати два мало схожі між собою державних організми. Велике князівство Литовське мало нкорпоруватися у склад земель польської корони. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім'я Владислава, одружився з польською королевою Ядвігою і в березні був коронований польською короною. Кревська унія стала реальною загрозою державній самостійності Великого князівства Литовського й збурила гостру протидію литовсько-білорусько-української знаті. Вже навесні 1385 р. князь Андрій Ольгердович Полоцький розпочав воєнні дії проти Ягайла на Вітебщині. Найбільш активно проти Ягайла виступив енергійний і честолюбний Вітовт (1392—1430), незадоволений своїм підлеглим становищем при двоюрідному братові. Усобиця закінчилась договором в Острові (1392), згідно з яким Вітовт одержав Троки та інші волості Кейстута у корінній Литві, зберігаючи одержану раніше Луцьку волость на Волині. Разом з цим, на нього покладалася, за висловом польського середньовічного історика Длугоша, «вся управа земель литовських і руських», тобто він став фактичним намісником Ягайла у Великому князівстві Литовському