Как оценивали Цезаря его современники и его ближайшие потомки? Однако, прежде чем перейти к обзору их мнений и высказываний, не мешает, на наш взгляд, выяснить — если будет позволено так сказать — во о ценности самих оценок, т. е. о степени их достоверности. Во-первых, объективная оценка исторического значения той или иной личности всегда дело более сложное, более тонкое и деликатное, чем оценка того или иного исторического события. Во-вторых, по разным причинам к свидетельствам как современников, так и ближайших потомков следует в таких случаях относиться cum grano salis, т. е. с сугубой осторожностью.
Свидетельства современников, безусловно, очень ценны, ибо в них сохраняется непосредственность восприятия, знание таких подробностей и ощущение таких оттенков, которые почти всегда ускользают от тех, кто не был участником или свидетелем событий. Наконец, никто в такой степени, как современник, не уловить и передать наиболее характерные [4] черты обстановки, «аромат эпохи». Вместе с тем никто так часто не подвержен конъюнктурным влияниям, личным пристрастиям, а потому и не в состоянии нелицеприятно оценить значение какой-либо исторической личности в целом, том более что любой современник лишен тех объективных преимуществ, которые таит в себе ретроспекция.
С другой стороны, потомки, представители последующих поколений, всегда и в полном смысле слова — пленники ретроспекции. Они не в состоянии вырваться из-под ее власти, все их восприятие обусловлено ею, а потому они часто впадают в грех телеологических оценок, обманчиво правдоподобных выводов, опасных исторически
Один день із життя трипільця
Трипільська цивілізація – умовна назва спільності племен, які мешкали на землях сучасної України, Молдови й частини Румунії з 5 400 до 2 750 р. до н. е. З одного боку, здавалося б, неймовірно давно.
Не менш цікавий і устрій трипільців. Це була землеробська цивілізація, що мала екстенсивний метод господарювання. Трипільців оточували величезні території лісостепу з родючими ґрунтами. Це, з одного боку, пояснювало їх чисельність і процвітання. Але це ж згодом стало і причиною загибелі цивілізації. Трипільці за до досконалих знарядь, виготовлених з примітивних матеріалів, вмудрялися (без застосування комбайнів) вирощувати від 8 до 12 центнерів плівчастих пшениць з гектара. Приблизно стільки ж, скільки збирають в наших колгоспах через сім тисяч років. Причому, кремнієвий серп всього в півтора рази поступається в продуктивності сталевому.
Весь устрій життя трипільців диктувався життєвими циклами Земл землеробства. З часом, зрозуміло, землі виснажувалися. Але це аніскільки не засмучувало древніх: площ навколо було скільки завгодно. Тому величезні прототипи міст існували не більш 50-70 років. Потім відбувалося їх ритуальне спалювання (що до власне, і відкрити цивілізацію, але про це пізніше) і населення йшло на нове місце. Приклади таких ритуальних спалювань, до речі, збереглися до наших днів в деяких африканських племенах.
Особлива роль у трипільському суспільстві належала жінці. Її день минав у турботах: вона розтирала зерно, носила воду, годувала живність, розфарбовувала мисочки й глечики, ткала полотно, шила одяг, майструвала зі шкіри взуття – судячи з неймовірної кількості жіночих глиняних статуеток, жінка в трипільському суспільстві користувалася величезним авторитетом.
Знаряддя праці і зброя виготовлялися з кісток тварин, кременя і каменя, іноді з міді, існують свідоцтва торгівлі заготівками з кременя.
Трипільці вирощували плівчасту пшеницю, плівчастий і голозернистий овес, просо, горох, ячмінь, боби, виноград, аличу, абрикоси. Для обробки землі застосовували підсічну або підсічно-вогняну систему землеробства. Розводили крупну і дрібну рогату худобу, свиней, коней. Полювали за до луку і стріл. Використовували на полюванні собак. Високого рівня досягло гончарне ремесло. Трипільська кераміка займала одне з видних місць в Європі того часу по досконалості виготовлення та розпису.
Очевидно, все життя трипільців проходило в строгих і складних ритуалах. Кожен будинок був храмом, де стояли вівтарі із статуетками богинь з товстими стегнами, прародительок Великої Матері Богів античного світу. Мабуть, що і маленькі глиняні тварини служили не дитячими іграшками, а ідолами. Особливо багато ліпили зображень биків і корів.
Типовий трипілець жив на "хуторі", який складався з 7-15 малих сімей, швидше за все близьких родичів. Такий б життя мало чим відрізнявся від устрою інших розвинених суспільств того часу – Північної Африки, Центральної Америки.
Однак мешкали трипільці не лише на хуторах, але й у величезних, як на той час, містах. Вони знали, як облаштувати життя багатотисячних колективів, як цими колективами керувати. Безсумнівно, у них були і міський "голова", і бюрократія, і "міліція". А можливо, і самобутні ЖЕКи, РАГСи, витверезники, в'язниці.
Життя трипільців було тихим, мирним, спокійним. Адже в них не було ворогів. Лук – улюблена зброя. Але ознак військових зіткнень немає. Знайдено лише сліди незначних конфліктів – кілька десятків (всього-на-всього) наконечників стріл чи в тому чи в іншому місці. Схоже, що на трипільські поселення не тиснули дикі степові племена – їх у той час просто не існувало. Хоча коня й було приручено, але, судячи по збруї, у військових цілях його не використовували.