У XIV - XVII ст. українські землі знаходились в дуже складному становищі. Воно визначалось тим, що сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів. Причому боротьба за впливи набувала як форм відкритого воєнного протистояння (боротьба Литви з Туреччиною, Кримом і Росією), так і дипломатичних угод (унії Литви з Польщею). В цих умовах українська спільнота змушена була шукати найбільш оптимальних умов для свого існування.
Письменность у восточных славян зародилась ещё до принятия ими христианства. Славянскую азбуку создали византийские монахи Кирилл и Мефодий. Славянская письменность во второй половине IX века и в X веке проникла на Русь. Крещение Руси дало мощный толчок развитию письменности, грамотности. На Русь со времен Владимира стали приезжать церковные грамотеи, переводчики из Византии и Болгарии. При церквях и монастырях были открыты школы. Обучение велось на родном языке; учили чтению, письму, основам христианского вероучения и счёту. Появились, особенно в правление Ярослава Мудрого и его сыновей, многочисленные переводы греческих и болгарских книг. В основном переводились византийские церковные книги, жизнеописания христианских святых, исторические сочинения. В XI веке многие грамотные русские люди с удовольствием читали популярные в те времена сочинение «Александрия», в котором были собраны легенды и предания о подвигах Александра Македонского. Первые русские книги были рукописными и очень дорогими. Листы книг изготавливались из специально выделанной телячьей кожи. Каждая буква в них была тщательно выписана по строгим правилам – уставу. Книги украшались небольшими изящными картинками, иллюстрирующими текст,- миниатюрами. Заказчиками книг могли быть только самые богатые люди.
Декабристы - участники рос-ого дворянского оппозиционного движения, члены различных тайных обществ в первой четверти 19 в, организовавшие антиправительственное восстание 14.12.1825 г. и получившие название по месяцу восстания. Заставило подняться: осознание необходимости отмены крепостного права, непоследовательность и неэффективность реформ Александра 1, смерть императора, осознание, что крестьяне тоже люди, знакомство после заграничных походов 1813-14 гг. с еврейскими порядками. Ситуация в стране породила революционные настроения среди высшего рос-ого дворянства и офицерства. Что касается оценки, не организованное заблаговременное восстание не могла и не дало результатов. Но это была 1 попытка изменить форму правления и отменить крепостное право. Смелость и решительность у декабристов не отнять. Но своя несогласованность и неготовность общества помешали осуществлению целей. Нужно отметить, что идеи были утопическими для тогдашней России.
Объяснение:
У XIV - XVII ст. українські землі знаходились в дуже складному становищі. Воно визначалось тим, що сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів. Причому боротьба за впливи набувала як форм відкритого воєнного протистояння (боротьба Литви з Туреччиною, Кримом і Росією), так і дипломатичних угод (унії Литви з Польщею). В цих умовах українська спільнота змушена була шукати найбільш оптимальних умов для свого існування.