Гостеприимство - одна из характерных черт народа Узбекистана. Умение принять гостя ценится у узбеков выше богатства самого стола или достатка семьи. Не принять гостя - значит опозорить семью, род, махаллю, селение.
Уважаемых гостей хозяева встречают у ворот, здороваются. Здороваются за руку, как правило, только с мужчинами. Во время рукопожатия взаимно интересуются здоровьем и состоянием дел. Женщин принято приветствовать легким поклоном, прижав правую руку к сердцу.
Затем гостей приглашают в дом, сажают на самое почетное место за стол - дастархан. По старинному обычаю мужчины и женщины должны сидеть за разными столами, но в полной мере он сохранился только на селе. Глава семьи сам усаживает гостей, причем для самых уважаемых людей отводятся места вдали от входа.
Любая трапеза начинается и заканчивается чаепитием. Вначале на стол подают сладости, выпечку, сухофрукты и орешки, фрукты и овощи, затем идут закуски, и лишь в конце - обязательный плов или другое праздничное блюдо.
Чай гостям разливает хозяин дома. Традиционным элементом гостеприимства здесь является малое количество наливаемого чая - чем почетнее гость, тем меньше в его чашке напитка. Этот обычай объясняется так: чем больше гость будет обращаться к хозяину за добавкой, тем лучше. Это признак уважения к дому. Если на дне пиалы все-таки остался чай, хозяйка выплескивает его и наполняет чашу заново.
Десять тисяч років тому на планеті значно потеплішало, закінчився льодовиковий період. наставали часи неоліту. людина навчилася виготовляти зручніші та міцніші знаряддя праці. жінки під час збиральництва помічали, що зерна, які впали на м'який ґрунт, паростки. це наштовхнуло людей на думку спробувати вирощувати біля оселі їстівні рослини. задля цього почали попередньо розпушувати ґрунт палицями-копачками. з часом створили мотику. так утворюється перший вид землеробства — мотичне. згодом землеробство поширюється в місцевості з не таким сприятливим кліматом — на північ. там люди мусили розчищати землі від лісів для засівання. для цього дерева підрубували, корчували пеньки, а потім усю деревину підпалювали. попіл, що лишався, мотиками заорювали в ґрунт. земля ставала родючішою. так утворився ще один вид землеробства — підсічно-вогневий. завдяки праці землеробів люди отримували зерно, боби, фрукти, овочі, олію, хліб. почалося тварин, м'ясо яких споживали, коли не вистачало здобичі. виникає є скотарство. воно дало змогу отримати жири, молоко, сир, сметану, вовну. тварин до того ж використовували як тяглову силу, щоб зорати поле, перевезти вантажі, їздити верхи. використання худоби до появи орного землеробства. це була фізично важка праця, не під силу жінкам, тому її виконували чоловіки. щодалі зростала їхня роль у господарюванні. чоловіки приносили з лісу дитинчат тварин, які залишилися без батьків або відбилися від стада. цих дитинчат — поросят, козенят, телят — не споживали одразу, а починали відгодовувати в загонах. більшість тварин живилася рослинною їжею. винятком були собаки, які жили поруч з людьми без примусу, що було взаємовигідно. згодом свійську худобу (, табунами) почали випасати на луках, переганяючи її з місця на місце під наглядом та охороною. так із утворилося відгінне скотарство. це була справа переважно чоловіків, які тепер стали головними постачальниками та виробниками їстівних продуктів. жінкам залишалися обов'язки нагляду за ім господарством. за таких умов керівна роль у людських колективах переходить до чоловіків. на зміну матріархату приходить патріархат. з часом народи, що обрали землеробство як головний вид господарювання, залишаються постійно жити на певній місцевості. вони стають осілими . а ті, хто обрали для себе головним заняттям відгінне скотарство, змушені були постійно шукати для своїх стад нові пасовища. згодом вони стали кочівниками. отже, різні види господарювання зумовили й різні способи життя давніх людей — осілий і кочовий. з виникненням землеробства й скотарства люди вже не збирали в готовому вигляді продукти харчування, а виробляли їх. так занепав привласнювальний засіб ведення господарства, натомість утворилося виробне господарство. це було докорінним перетворенням у розвитку трудової діяльності людей, тому вчені назвали цю подію неолітичною революцією. неолітична революція — так називається перехід людства від збиральництва та мисливства (привласнювальне господарство) до рільництва і скотарства (виробне господарство), який відбувся за часів неоліту.
Развитие образования. в vii—viii веках греческий язык стал государственным языком империи. государство нуждалось в хорошо обученных чиновниках, умеющих грамотно составлять законы, указы, договоры, завещания, вести переписку и судебные дела, отвечать просителям, копировать документы. грамотные люди встречались да¬же среди крестьян и ремесленников. наряду с церковными в городах открывались государственные и частные школы. в них обучали чтению, письму, счёту и церковному пению. кроме библии и других религиозных книг, в школах изучали труды древних учёных, поэмы гомера, трагедии эсхила и софокла, сочинения византийских учёных и писателей; решали довольно сложные арифметические . в ix веке при императорском дворце в константинополе была открыта высшая школа. в ней преподавали религию, мифологию, , , .
Гостеприимство - одна из характерных черт народа Узбекистана. Умение принять гостя ценится у узбеков выше богатства самого стола или достатка семьи. Не принять гостя - значит опозорить семью, род, махаллю, селение.
Уважаемых гостей хозяева встречают у ворот, здороваются. Здороваются за руку, как правило, только с мужчинами. Во время рукопожатия взаимно интересуются здоровьем и состоянием дел. Женщин принято приветствовать легким поклоном, прижав правую руку к сердцу.
Затем гостей приглашают в дом, сажают на самое почетное место за стол - дастархан. По старинному обычаю мужчины и женщины должны сидеть за разными столами, но в полной мере он сохранился только на селе. Глава семьи сам усаживает гостей, причем для самых уважаемых людей отводятся места вдали от входа.
Любая трапеза начинается и заканчивается чаепитием. Вначале на стол подают сладости, выпечку, сухофрукты и орешки, фрукты и овощи, затем идут закуски, и лишь в конце - обязательный плов или другое праздничное блюдо.
Чай гостям разливает хозяин дома. Традиционным элементом гостеприимства здесь является малое количество наливаемого чая - чем почетнее гость, тем меньше в его чашке напитка. Этот обычай объясняется так: чем больше гость будет обращаться к хозяину за добавкой, тем лучше. Это признак уважения к дому. Если на дне пиалы все-таки остался чай, хозяйка выплескивает его и наполняет чашу заново.